Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-Доброї ночі, Вільяме.

  «Твою ж! Хто їх вчить так підкрадатися ззаду?!»

-Доброї ночі, леді Саро. Сон не йде? - Фух, сам не знаю як втримав спокійне обличчя і не показав емоцій матері Аїди. Ні, ну хто так робить?! Ще й в такі напружені часі!

-Є таке. Складно знайти в собі сили на сон, коли бачиш, що дітей щось сильно тривожить ... - О ні, люба моя, я з тобою наші проблеми не обговорюватиму! Навіть не починай, - що відбувається, Вільяме? Чому у всіх на обличчі неначе смерть засіла?

-А Аїда хіба не розповідала? Ви ж здається із нею були, коли ми приїхали.

-Ти ж знаєш її, коли вона кому свої проблеми розповідала? Місіс «Я все сама» як завжди не хоче шукати допомоги. Хоча так було б значно легше!

-Ну ви ж розумієте що я не розповідатиму те, що Аїда говорити не хоче. Завжди є причина через яку вона не хоче розкривати свою душу іншим людям. І я цього не зміню. Якщо вона захоче, вона розповість, чи не так?

-Звісно, сину ти правий. Я розумію все, просто ... я вже одного разу втратила свою єдину доньку і не зможу пережити це ще раз. 

***

-Вона сильно переживає за тебе.

-Думаєш я цього не розумію? Ех, - втомлені очі обдув холодний ранковий вітер додаючи трохи сил, - я прекрасно розумію її страхи та переживання. Колись вона довірила свою єдину доньку сестрі, в надії в скорому часі знову зустрітися та повернути, а в результаті втратила доньку на десять років. Я все розумію і повір, я не роблю чогось необдумано! Зараз на нас насуваються занадто тяжкі часи. Такі, що не кожен витримає. І я прекрасно усвідомлюю те, що одній буде складно вийти із цього багна ... але інакше я не вмію.

   Далі розмова не клеїлась. Кожен думав про своє, хоча ... мабуть зараз у нас обох однакові думки в голові. Ці погрози засідають в душу залізним ланцюгом здавлюючи шию, віднімаючи можливість вільно дихати. Ця війна не дає мені спокою. Колись в дитинстві я мріяла потрапити в ситуацію, де життя всього світу залежало б від мене. Тоді я вважала, що саме це додасть мені сил та мудрості вчинити так, аби вберегти більшість народу. Але зараз ...

  Виходить мрія дитинства здійснюється, але чи точно це те, про що я мріяла вночі? 

  «Вогонь всього Всесвіту залежить від тебе. Помреш ти — помре вогонь» 

  Мій дар — моє прокляття.

  Зараз вже я розумію чому той придурок дав мені такий вибір: «Або ти віддаєш свою силу, або я йду на вас із війною разом із армією нечисті». Бо вибором тут і не пахне ...

***

  Хоча ми і не спали всю ніч, але сильної втоми я не відчуваю. Мабуть організм вже звик до такого розкладу, або це чергова плюшка від вогню. Як багато я ще не знаю про тонкощі свого дару?

-Діти, ви чого по саду вештаєтесь? Холодно ж зранку! - В дверях замку з'явився батьків силует закутаний по голову в теплу зимову ковдру. - Давайте бігом всередину, скоро вже підемо снідать.

-З яких пір він став таким хорошим та турботливим батьком? - Вільям наступив брови й пришвидшив крок.

-Вільяме, гальмуй! У мене не зріст метр дев'яносто, я не встигаю так бігти! - Диво, але після того нашого походу на Столицю хлопець став дослухатися до кожного мого слова. Ну, звісно не враховуючи моїх планів на цю війну ...

  В вітальні замку стояв чарівний прянний аромат. Всі довкола ходили, як і батько раніше, закутані по голову в ковдру. Одні ми з Вільямом як нормальні люди ходили в теплих піжамах та в'язаних кардиганах.

-З яких пір люди стали на сніданок пити глінтвейн? - З-за спини почувся охрипший від сну голос Ві.

-Но-но, дівчинко, - посварила пальцем Ба, - вино, взагалі-то це корисна річ! Зранку краще вина нічого так не змушує прокинутись і наповнитися енергією.

  Стіл був накритий по всім зимовим традиціям: червоно-біла скатертина, мармуровий посуд та теплі подушки на стільці. На столі у кожного стоїть миска із теплим супом та свіжим домашнім хлібом з маслом та джемом. Посеред столу стоїть велика тарілка печива: імбирне, шоколадне, із цукровою скоринкою та підсмажене у маслі. Біля кожного місця стоїть бокал під запашний пряний глінтвейн та мисочка із сухарями для супу. Звісно, це не занадто типовий стіл. У більшості сімей немає такого бюджету, аби забезпечувати такі сімейні сніданки. Я й сама до цієї історії із турніром не мала нічого і близько схожого на подібний стіл. Звісно ж виключеннями були свята — дні, коли і в моєму домі закривався такий стіл. Але у звичайні дні часто бувало й таке, що кожен їв окремо в своїй кімнаті. Від нас з Анною ніколи не віяло комфортом та тією самою сімейною атмосферою ...

-Діти, ну чого ви встали як не рідні! Давайте швидко всі за стіл, поки ще нічого не охолонуло! - Тут де все інакше. Нехай між деякими членами сім'ї досі вітає прірва, між ними все одно відчувається турбота та сімейна любов. Вони цінують один одного і стоять горою, якщо у когось проблеми. І за мене намагалися встати, але ... я не дозволила їм цього.

  Вільям тихенько стиснув мою руку, натякаючи, що я занадто на довго впала в ступор через свої думки. Чому від нього мені стає так спокійно? Чому із його приходом, моя маска впевненості та холодності спадає відкриваючи ... тонку дитячу натуру, в якій мій мозок застряг колись буде давно. Чому його холодні руки — єдиний промінь тепла для мого тіла?

-Аїдо, душенько, тебе щось тривожить? Ви не попереджали, що приїдете вночі додому. - Все продовжувала Ба, а у мене в той час в голові застрягло одне слово, що непомітно вилетіло з її вуст: «Додому». Через всю цю нервозність, яка насіла наді мною, як клята хмара я й не помітила як швидко звикла до цього місця. Як швидко звикла до цих людей та знайшла свою сім'ю.

-Так, вибачте, що ми без попередження. Це все відбулося дуже спонтанно. - Вже сідаючи нарешті за стіл, відповіла я.

-Ооо так, знали б ви, як ми добиралися сюди вчора! - В розмову включилася вже бадьора Велінда.

-Ахахха, невже все на стільки погано? - Проходячи повз стіл в сторону свого місця за столом, запитував дід.