Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Під Савур-могилою 📚 - Українською

Читати книгу - "Під Савур-могилою"

250
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Під Савур-могилою" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 141 142 143 ... 173
Перейти на сторінку:
з лавиці Перхунов, кидаючись на Сірка з кулаками і матерщиною.

— Ти,— пішов на нього Сірко,— царський покидьку, курячий смердючий виливню-бовтуне! — схопив він за барки сла.— Де знаходишся, питаю? — притиснув він його головою до стіни.— З ким говориш і кого ображаєш, рептуше й лакизо? — Сірко ледь володів собою.— Сядь і сиди мертво та слухай,— жбурнув він посла, як мішок, на лавицю.

— То що ми написали там, Андрію? — спитав після передиху.

— «Перекажи не ображати нас своєю зверхністю...» — прочитав писар, перелякавшись і сам Сірка.

— «Перекажи, твоя милість, твоїм двірським холуям, що ми самі вільні вирішувати про мир і розмир із нашими сусідами, царствами, королівствами і властителями, а служимо ми тобі через наше, а не твоє лихо. Твоя плата нам — дріб'язок та благістка проти життів, які ми кладемо за свою землю й люд, захищаючи і твою державу своїми плечима. Обмін із полону синовців Ромодановського і Скурати — не послуга моя, а людська милість до них, адверсорів! А присилати знову ойротів під мою руку без нашого прохання не поспішай, бо коні в нас бардзо ізнужденні походами та промислами, і я відпустив їх на відпаси, а ще в тому немає потреби, бо ординці нами присмирені, а нам треба готуватися до зими».

Сірко походив мовчки, кидаючи грізні погляди на Перхунова, що, онімівши зі страху, мовчав, вибив люльку об одвірок, продув її й повернувся до писаря, згадавши натяк йому, колодникові, царя в Грановитій палаті про знищення Ханства до пня козаками.

— Дописуй, Яковле, далі! — звелів тихо.— «Ото і вся тобі, царю, наша відповідь, а сла Перхунова в Січ більше не присилай, бо за образу моєї лицарської персони я його не по покону задушу, а нам, як знаєш, покони рушити нешпетно, адже то звичай лише монархів. Сірко».

— А що ж із клейнодами та булавою? — після мовчанки боязко запитав Перхунов, перепуджений провалом своєї місії.

— Відвезуть наші депутатці, щоб нашого правобічного гетьмана і його штандарти твоїми руками не поганити! — був гепсом прикінчений отим посланець.— Виїжджай завтра засвіт зі своїм супроводом і більше не попадайся мені на очі! — наказав Сірко так, що Перхунов, задкуючи, посунув у двері, радіючи, що живий.

Покинув Січ Ян Завіша, йому вслід зі стрільцями поправився Василь Перхунов — Лупатий, як охрестили його козаки, а з Чигирина на Москву з турецькими санджаками-штандартами та сотнею козаків поїхав Дорошенків брат Андрій, як Сірко випровадив Саву Шашолу-Шашіля з Дорошенковою булавою, знаменом-прапором та бунчуками, а ойротів в чотири тисячі шабель із Казбулатом Муцаловичем, князем черкеським, присланих царем, відпровадив назад, пославшись на неготовність Січі воювати, і сам взявся з писарем Андрієм Яковлею приводити до ладу січову переписку з дворами, найперше написавши мирного листа ханові Селім-Гіреєві.

— «Сусідський володарю й хане Селіме! Ми, козаки запорозькі, тобі достатньо сказали, що за всі підступи й людоловства твоєї орди та нешпетні зради твоїх домов ми віддячуємо і ще віддячимо належне, і ти в нас у невиплатному боргу, та за людяність ми ладні платити людяністю, ти це, володарю, врахуй, а ще, бачиш сам, ми не бажали полонити тебе в останньому поході та підкорити твоє Ханство під нашу руку, а лише належне сказати тобі збройно, бо слів ти не розумієш, що нам посильно тебе скорити і взяти під свою державу»,— спинився проказувати Сірко, походивши.— «Отож помисли, чи варто нам навзаєм знищуватись і далі,— продовжив він,— а чи жити як добрі люди, у мирному сусідстві та помочі. Переключайтесь із жалувань, людоловств та дуванень на мирну працю і з неї живіть, як живе спокону й наш, і інші народи на землі. Сірко».

Поставивши свій підпис, кошовий відпустив писаря і ще довго ходив із закутка в куток по канцелярії, прислухаючись до рипу делівок і гамору молодиків у дворі, які вишколювались під призвідством Остапа Васютенка на конях і пішо у вправності стріляти з луків, кидати списа, шаблюванні та галопній їзді на конях через перешкоди.

По останньому поході на Ханство Сірко особливо відчув, що він уже геть не молодий, і те змушувало його думати про наступника з молодших, а такими були одиниці, що смутило його й навіть лякало.

27.

Доброхітна здача міста з метою його ощадження й збереження, відкриття військам Самойловича й Ромодановського воріт на всіх заставах і замкових брам гетьманом Дорошенком при двох тисячах добротного війська в Чигирині заскочили обох царських служак непередбаченістю. Були здивовані тим і Січ, і Великолужжя, і всі волості Гетьманщини та Слобожанщини. Запорозький Кіш в особі Сірка листовно попередив царя й обох привідців військ: якщо вони вчинять розправу над чиґиринським гетьманом, Січ негайно піде на вибори нового гетьмана і відплатить як Самойловичу, так і Ромодановському. Це змусило царя вернути козацькі й стрілецькі війська ні з чим на Лівобіччя. Гетьман Самойлович, зваживши на настрої у своєму війську, попросив царя не чіпати Дорошенка, але й не приймати його, суперника й претендента на всеукраїнське гетьманство, у своє підданство.

Цар пристав на це і не без видимих причин. Вплинула передусім коронація Сеймом Яна Собеського у Кракові, завдяки чому відпала надія стати володарем Польщі. Сприяла й депутація січовиків, яка, окрім Дорошенкової булави та клейнодів, привезла цареві й листа про наміри січовиків провести в Крюкові вибори гетьмана на Вальній раді для обох Гетьманщин.

Та найбільш вплинула на все, мабуть, реабілітація султаном, ніби на прохання Константинопольського патріарха, Юрія-Гедеона-Георгія-Венжика Хмельницького, випущеного із Семибаштової цитаделі Едикуле з титулом князя русинського й сарматського та запорозького гетьмана, який, за задумом Порти, у перспективі охоплював і підпольських та підлитовських, і всеслобідських, смоленських, Переяславо-рязанських, білгородських, донських та іних

1 ... 141 142 143 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під Савур-могилою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Під Савур-могилою"