Читати книгу - "Дивла. Серія книг, LesykLab"

– Чудово, що не я сама ненавиджу вождя свого народу.

– Проблема не у вожді. – Ровендер узяв плавникові промені та робочий комбінезон. – Антикв – добрий лідер, йому всі довіряють. Це мене недолюблюють.

– Я розумію, про що ти, – відповіла Вісім.

Єва Дев'ять підійшла до Ровендер, який розкладав на землі кістки. Тепер, коли він викинув куртку, на ньому залишилася лише невигадлива пов'язка на стегнах, що трималася на розламаній волокнистій мотузці. Без свого широкого шати її синій друг став здаватися маленьким. І самотнім. Єва присіла поряд з ним і приєдналася до спорудження нош.

Розділ 27. Дика природа.

- Не знаю, як ти, - сказала Єва Вісім, крокуючи між величезними валунами, - але особисто я вважаю, що природа в цих місцях не менш страшна, ніж військо Кадма.

- Ну так, живність навколо може бути небезпечна, - відповіла її молодша сестра, - але водночас і прекрасна.

Вони йшли за Ровендером, який тяг Надео на своєрідних волокушах – імпровізовані ноші одним краєм тяглися по землі. Несучі осі конструкції залишали в піску дві неглибокі колії, якими і слідувала Єва. Раніше вона напевно уявила б, що це така чарівна стежка, прокладена спеціально для неї, але тепер ставало дедалі важче чіплятися за казкові дитячі мрії.

– Рови, а ти як думаєш – тутешня природа прекрасна? - Запитала вона.

Ровендер промовчав. Власне, він мовчав майже весь день, прокладаючи шлях до свого села поміж стоячих каменів. Небо попереду потемніло, десь далеко гуркотів грім.

- А ти, Дев'ять, не нудьгуєш за нашим старим Притулком? Хіба не було б здорово знову оселитися там? - Промовила Вісім задумливо. – Ми створили б нову спільноту. Ходили б кудись заманеться, і нам би нічого не загрожувало. Це було б дуже добре, як вважаєш?

– Ем… ну… мабуть. - Єва смикала одну зі своїх кісок. Звичайно, вона сумувала за своїм затишним будинком, але, взагалі-то, їй набагато більше подобалося подорожувати незвіданими землями і знайомитися з мешканцями Орбони.

- Не приховуй свою правду, Єва Дев'ять. Говори, що думаєш, – кинув Ровендер через плече.

- Я й говорю, - огризнулася Єва. - Мені багато чого в Притулку подобалося, але дещо й не подобалося.

– Що, наприклад? - На обличчі Вісім грала легка посмішка, ніби їй було приємно невдоволення Ровендера Євою.

– Мені не подобалося, що на поверхню можна вийти лише у певному віці, коли…

– Радуйся, що ти не дочекалася цієї миті, – перебила її Вісім.

– Ми з Матрами часто сварилися через це.

- Матре, - зневажливо хмикнула Вісім. – Ще один із роботів Кадма, на службі його інтересів. Нас – і вирощувати роботу? Та й матір'ю вона, звичайно, виявилася. – (Слова Вісім пронизали Єву, наче клешні піщаного снайпера.) – І якщо це місце – справді Притулок, як нам товкмачили, варто було в такому разі дозволити його мешканцям залишатися в безпеці все життя. А то згодом тебе викидає назовні якийсь безмозкий шматок машинерії, що працює на…

- ЗАБЕРИ СВОЇ СЛОВА ЗВОРОТНО! - Єва Дев'ять кинулася прямо на сестру, і вони обидві впали в калюжку біля підніжжя чергового моноліту. – Матр не така! Вона просто виконувала свій обов'язок! Вона не знала! І ти не знаєш! - Єва шалено завдавала ударів по тілу Вісім, що стиснулася.

– Єва! Єва! – Великі руки Ровендера охопили тонкі зап'ястя дівчинки. Він відірвав її від старшої сестри і відтяг подалі.

- Та що ти твориш? - Закричала Вісім.

- Ти нічого не знаєш про Матр! - Виплюнула Єва.

– Невже? – гаркнула у відповідь Вісім. - А я думаю, це ти нічого не знаєш, Дев'ять! Це ти не знаєш, що в неї було одне завдання – натренувати нас для життя «нагорі», на поверхні. Це ти не знаєш, що в той день, коли тобі виповнилося шістнадцять, тебе ВИГОНЯЛИ з Притулку – одну! І не важливо, чи були в тебе при цьому брати чи сестри. Ти не в курсі, що, коли залишивши Притулок, ти вже ніколи не міг повернутися назад, взагалі ніколи - нехай і пройшов би весь шлях до Нової Аттики і назад. Навіть якщо тобі дуже хотілося просто знову відчути себе у безпеці в єдиному місці, яке добре знайоме. Якщо хотілося, щоб тебе кохали. Щоб ти мала сім'ю. Сестра. Дочка.

- Але Матр не знала, - закричала Єва. - Вона підкорялася Притулку.

– Ага, ну так! - Огризнулася Вісім. – Типу винен Притулок, а не Матр. Їй було начхати! Я прийшла з запчастинами для неї, з їжею та одягом для тебе… Я навіть знайшла стару казкову книгу, щоб читати тобі, але їй було начхати. Вона будь-якої миті могла обійти комп'ютерну систему Притулку, але вона цього не зробила. Закрила мені доступ до мого власного будинку. Наш дім. - Вісім упала на коліна. – Я могла б дбати про тебе. Захищати тебе. Все пішло не так. - Вона закрила обличчя руками і почала схлипувати.

- Здивувала? - Прошепотіла Єва. - Це ти її принесла?

- Я ніколи не пробачу її, Дев'ять, - невпопад відповіла Вісім і шморгнула носом. - Я ненавиджу Кадма за те, що програма мого єдиного батька змусила її відштовхнути мене. І я ненавиджу Матр за те, що вона дозволила цьому статися.

– Але… Матр не знала. - Єва озирнулася на Ровендера. - Рови, ти ж був там. Скажи їй. Матр не знала.

- Мені здалося, Мати-Робот і справді перебувала під прямим контролем машини, яка була вашим будинком, - сказав Ровендер. – Але у вашої Матр було віддане серце.