Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Ліїн сиділа насупившись і підібгавши губи. Іноді вона дивилася на чоловіка, який відповідав їй задумливим поглядом. І розуміла, що він точно спробує замкнути її у школі, як у найбезпечнішому місці. Школу вже зараз можна було перетворити на фортецю, там вистачало вмілих магів, там були майже всі досвідчені нічні вовки, що залишилися на Хребті Дракона, і купа молодняку, хоч і недосвідченого, але здатного себе та інших захистити. Там була купа амулетів. А на крайній випадок — внутрішні приміщення, в яких можна було замкнутися, піти потаємними ходами вглиб скелі в грот із озером і запасами їжі, і нехай нападники ламають двері, посилені всілякими плетеніями, що практично вросли в скелю.

— Кількість кораблів дуже велика, — похмуро сказала Ловарі у відповідь на запитання одного з капітанів. — Вони могли ризикнути і йти ближче один до одного, щоби на вільну воду вийти швидше.

— Або підозрюючи, що там можуть бути спостерігачі, — додав хтось.

— Спостерігачі нічого не побачили б, навіть наші їх не бачили. Вони спостерігали за поведінкою птахів, тож і помітили. Ви знаєте, як птахи реагують на присутність магії, особливо пов'язаної з демонами. І спостерігачі зовсім не розраховували виявити чийсь флот. Вони лише намагаються навчитися заздалегідь попереджати про появу демона, — сказав колишній придворний маг.

— Теж добра справа, — похвалила одна з жінок, чи то вовчиця, чи вчителька.

— Нам треба вирішити, що захищатимемо насамперед. Зважаючи на те, що вони навряд чи йдуть сюди за жертвами для свого бога… — Ловарі багатозначно замовкла.

— Краще б направити їхній інтерес до іншого місця. За морськими зміями їм уже набридло ганятися, тепер вони збираються пошукати зниклий артефакт на березі, — похмуро сказав Каран Велівера.

— З відволіканням ми вже запізнилися, мабуть, — нагадав Мірак. — Школу ми у будь-якому разі захищаємо насамперед. Нарощувати силу біля далеких островів — лише привертати до них непотрібну увагу. Нехай залишається патруль, така моя думка.

— Та й наш об'єднаний флот дійти до нас не встигне, навіть якщо ми прямо зараз пошлемо птаха, — сказав Юміл Велівера і окинув дружину черговим задумливим поглядом.

— Не встигне, — підтвердила його мати і підібгала губи. Вона відразу була проти всієї цієї конспірації. Та й більша частина невірних імператору адміралів разом зі своїми кораблями надійно загрузла в війні, що розгорялася, за неіснуюче золото. Але Кадмія опинилася у меншості. Всі інші вважали, що поки що свою справжню силу показувати не можна. А то павуки можуть почати об'єднуватися, замість того, щоб продовжувати один одного пожирати.

У результаті патрулі вирішили не чіпати. Всі кораблі, що є поблизу, зібрати поряд з головним островом і по можливості замаскувати і сховати, а ті, які стоять на рейді біля головного порту, обвісити всілякими захистами — їх напевно вже перерахували.

Сам порт вирішили захищати з берега, дуже зручно було в бухті замикати кораблі, ніби спеціально таку підбирали, хоча Ліїн ні про що таке не знала, та й її батько теж, він любив подібні історії розповідати, а тут нічого не говорив.

І розійшлася порада архіпелагу цього разу цілком собою задоволена і стурбована тим, що слід було негайно зробити.

Сама Ловарі з помічниками збиралася розсилати птахів у різні боки людям, які могли привернути увагу до нібито десь виявлених артефактів, можливо навіть тих, які з імператорського палацу вкрали. Особливі надії вона покладала на Мікала, хоч підозрювала, що, отримавши це завдання, він її прокляне. Компанія у нього там і так діяльна та галаслива, а тут ще це.

Маги зі школи поспішили до тієї самої школи. У них крім захисту були ще учні, схильні до втеч та інших авантюр. І їм слід зробити навіювання, серйозне, щоб не довелося когось розшукувати в невідповідний момент. Деяких, мабуть, варто було прямо зараз упіймати на якійсь провині і взагалі замкнути.

А ось Юміл Велівера, якого знову відправили до піратів, бо має досвід з переговорів з ними, замість того, щоб одразу кинутися до корабля, йшов слідом за дружиною і похмуро мовчав.

— Я не сидітиму в школі, — сказала Ліїн, не обертаючись. — Я не безпорадна. Якщо мене тут не буде і це хтось помітить, а потім розповість, кому не слід, можуть зробити будь-які висновки. Я не дурна і не стану наражати себе на зайву небезпеку. Я нікуди не відійду від охоронців, та й, крім них, мене є, кому захищати. Я дуже обережно користуватимуся магією і якщо зрозумію, що щось не так, негайно припиню.

— Мені було б спокійніше, якби ти була в школі, — похмуро сказав Юміл.

Ліїн обернулася, посміхнулася, потім подивилася на всі боки, підбігла до чоловіка і поцілувала його.

— Все буде добре, — прошепотіла в губи.

Юміл кривувато посміхнувся, насупився, а потім сказав зовсім неймовірну річ:

— Якщо щось трапиться, тримайся ближче до Валада. Він точно зможе захистити.

І Ліїн просто кивнула.