Читати книгу - "Втрачений символ"

То було величне видовище. Там, у суцільній темряві, сяяло яскраве біле світло, немов блискучий діамант.

Ленґдон одразу ж усе зрозумів — і загорожу на під’їзній дорозі, і автоматичні двері, що з грюкотом відчинилися й зачинилися, і важкий камінь у грудях, і запаморочення, і цю маленьку кам’яну камеру.

— Роберте, — прошепотів Пітер за його спиною. — Інколи потрібно змінити лише кут зору, щоб побачити світло.

Втративши мову, Ленґдон витріщався у вікно. Його погляд пронизав темряву ночі, здолавши понад милю чорної порожнечі, а потім почав спускатися... нижче... ще нижче — і зупинився на яскраво освітленому різко-білому куполі Капітолію Сполучених Штатів.

Ленґдон ніколи не бачив Капітолій у такій перспективі — наче той витав у повітрі на висоті п’ятсот п’ятдесяти п’яти футів над великим єгипетським обеліском Америки. І цієї ночі вперше в житті він піднявся на ліфті до маленької оглядової кімнатки на вершечку монумента Вашинґтона.

РОЗДІЛ 129

Роберт Ленґдон заворожено стояв біля скляного порталу, вбираючи в себе енергетику ландшафту, що розкинувся попід ним. Мимоволі піднявшись на сотні футів угору, він милувався тепер найвеличнішим видовищем, яке тільки бачив у своєму житті.

Сяйний купол Капітолію здіймався, як гора, на східному кінці парку Національної алеї. По обидва боки будівлі до нього простягалися дві паралельні сяючі лінії... освітлені фасади споруд Смітсонівського музею... наче маяки мистецтва, історії, науки та культури.

Тепер Ленґдон, на свій превеликий подив, усвідомив, що багато з того, що сказав йому Пітер, і дійсно виявилося правдою. «І дійсно — є гвинтові сходи, що спускаються на сотні футів під величезним каменем». Масивний горішній камінь цього обеліска був прямісінько над його головою, і тепер Ленґдон пригадав одну маленьку призабуту деталь, яка дивовижним чином виявилася доречною: горішній камінь монумента Вашинґтона важив точнісінько тридцять три сотні фунтів.

«І знову число тридцять три».

Та найдивовижнішим було те, що самісінький вершечок цього горішнього каменя, зеніт обеліска, увінчував маленький гострячок відполірованого алюмінію — металу, який свого часу був дорожчим за золото. Цей сяючий вершечок монумента Вашинґтона мав лише один фут заввишки, тобто був одного розміру з масонською пірамідою. Неймовірно, але на цій металевій пірамідці було вигравірувано відомий напис

Ці сім символів є не що інше, як транслітерація!

Найпростіший з шифрів.

Ці символи є літерами.

Квадрат каменярів — L

Хімічний елемент золото — AU

Грецька сигма — S

Грецька дельта — D

Алхімічна ртуть — Е

Змій уроборос — O

— Laus Deo, — прошепотів Ленґдон. Ця добре відома латинська фраза, що означала «Славімо Господа», і була написана на вершечку монумента Вашинґтона рукописним шрифтом всього-на-всього один дюйм заввишки. «У всіх на виду, але невидима нікому».

— Славімо Господа, — прошепотів позаду Пітер і увімкнув у кімнатці м’яке освітлення. — Остаточний код масонської піраміди.

Ленґдон обернувся. Його друг широко посміхався, і професор пригадав, що Пітер дійсно вже промовляв раніше фразу «Славімо Господа» — ще в масонській бібліотеці. «А я не звернув на це уваги».

З холодком у душі Ленґдон збагнув, наскільки доречним було те, що легендарна масонська піраміда привела його сюди, на величний обеліск Америки, символ містичної древньої мудрості, який здіймався до небес у самому центрі столиці їхньої країни.

Ленґдон зачудовано рушив проти годинникової стрілки по периметру крихітної кімнати й зупинився біля ще одного оглядового вікна...

Північного.

І поглянув у нього на добре відомий силует Білого дому, що виднівся перед ним. Він підвів очі до обрію, де пряма лінія Шістнадцятої вулиці тягнулася на північ до Храмового дому.

Напрямок — на південь від Гередому.

Він пішов далі по периметру до наступного вікна. Подивившись на захід, Ленґдон ковзнув поглядом по довгастому прямокутнику ставка, що блищав у світлі прожекторів, і прикипів очима до меморіалу Лінкольна, будівлі в стилі класичної грецької архітектури, на створення якої надихнув афінський Пантеон та храм Афіни — богині героїчних звершень.

«Annuit coeptis, — подумав Ленґдон. — Бог сприяє нашим звершенням».

Пройшовши до останнього вікна, професор поглянув на південь через води Припливного резервуару, де яскраво світився в темряві меморіал Джефферсона. Ленґдон знав, що положистий купол цієї споруди було скопійовано з Пантеону, першої домівки великих богів римської міфології.

Подивившись в усіх напрямах, Ленґдон пригадав аерофотознімки парку Нешнл Молл, чиї чотири алеї простягаються від монумента Вашинґтона на всі чотири сторони світу. «Я стою на перехресті Америки».

Ленґдон повернувся туди, де стояв Пітер. Його наставник сяяв од радості.

— Що ж, Роберте, це воно і є. Втрачене Слово. Тут воно і сховане. Саме сюди і привела нас масонська піраміда. — Ленґдон не відразу усвідомив почуте. Бо вже геть забув про Втрачене Слово. — Роберте, я не знаю людини, більш гідної довіри, аніж ти. І після ночі, яку нам довелося пережити, я гадаю, що ти заслуговуєш на те, щоб знати, до чого все це. Як і сказано в легенді, Втрачене Слово і справді сховане біля підніжжя гвинтових сходів. — І він кивнув на глибоченну зяючу шахту сходів.

Не встиг Ленґдон відчути твердий грунт під ногами, як його знову збили з пантелику.

Пітер швидко видобув з кишені маленький предмет.

— Ти пам’ятаєш оце?

Ленґдон взяв кубоподібну коробку, яку колись давно ввірив йому Пітер.

— Так... але мені здається, що з мене вийшов поганий хранитель...

Соломон усміхнувся.

— Мабуть, настав час, щоб ця скринька побачила світло дня.

Ленґдон кинув погляд на кам’яний кубик, дивуючись, навіщо Пітер віддав його.

— Тобі це нічого не нагадує? — спитав Соломон.

Ленґдон поглянув на напис

— Нагадує. Наріжний камінь.

— Точно, — зазначив Пітер. — Гадаю, навряд чи є щось таке, чого б ти не знав про наріжні камені. По-перше, ідея закладати наріжний камінь йде зі Старого Заповіту.

Ленґдон кивнув.

— З Книги Псалмів.

— Так. А справжній наріжний камінь завжди закопується в землю — як символ першого кроку будівлі з-під землі до небесного світла.