Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

—  Що у вас є такого, що за вами відправили пошуковців? - запитав я в неї.

—  Я здається знаю, - сказала Зої, оглянувши дітей. - Син герцога Картьє, донька графа Лунар, син і донька герцога Меньє, племінник канцлера і, матір вашу, принц Вартаніс, - вилаялася ЗоЇ, усвідомивши, у якій дупі ми опинилися. - У вас діти всіх вищих чиновників королівства. Треба валити і куди подалі від неї. За ними можуть послати кого завгодно. Я ще хочу жити.

—  Ти ось так просто кинеш дітей? - презирливо на Зої подивилася Сальміра. - Є де їх сховати?

—  У місті шансів заховати немає жодних. За містом є місця, - відповіла Єшина, зрозумівши, що ми не збираємося нападати на неї, а навіть дуже навпаки. 

—  Через скільки тут усе затопить? - запитав я в неї.

—  Повне затоплення близько трьох годин, - сказала Єшина.

—  Тоді вирушаємо до виходу в каналізацію, - сказала Сальміра. - Карле, тобі доведеться нести мене. Я занурюся в медитацію, щоб побільше набрати мани.

Так ми зробили.

Через десять хвилин ми величезним натовпом попрямували до виходу. Діти поводилися дуже спокійно. Зрозуміло, що вони всі перебувають під впливом Міни та її матері, вона також виявилася менталістом. Єдина, хто не під контролем, одна дівчинка. Вона молодша за інших і виділялася крім віку ще й кольором шкіри. Він світлий, білий, тоді як у нітірі чорний. Вона мовчки трималася за руку Міни і з цікавістю розглядала нас.

Через півгодини ми опинилися перед виходом із тунелю. Він являв собою звичайну дерев'яну драбину, що веде вгору до люка. Першою піднялася Зої. Переконавшись, що нагорі немає нікого, почали підійматися інші.

Сальміра за минулий час змогла відновити ще деяку кількість мани, але до повного резерву ще дуже далеко. Закривши за собою люк, я дістав із кишені артефакт, який одразу запустив. Міра перехопила над ним контроль і відправила на розвідку.

—  Далеко до безпечного виходу? - запитав я в Єшини.

—  Півгодини треба на те, щоб звідси дістатися до наступного тунелю. Але це дорослому. З дітьми можна одразу вдвічі збільшувати необхідний час, - відповіла Єшино.

—  Хреново. А взагалі відомо, що відбувається?

—  Державний переворот, - сказала Єшина з ненавистю в очах. - Герцог Заоліс домовився з Імперією і трітірі. Зараз прибирають усіх вірних королю або беруть під контроль.

—   Ми там бачили, ректор бушувати почав.

—  Воно й не дивно.    Діар Негвуд брат прадіда нинішнього короля. Щоправда, він родич і герцогу Заолісу, - задумливо сказала Ешино.

—  Пошуковці майже за півтора кілонерфа звідси і відстань збільшується, - сказала Сальміра, віддаючи мені артефакт. 

—  Ходімо, - вимовила Єшина і попрямувала вперед. Їй важко довірити нам свою спину, але все-таки вона зважилася і попрямувала вперед. - Міно, стеж, щоб ніхто не відстав.

—   Так, мамо. А тато Жорж до нас коли прийде? - запитала Міна в Єшини. Від цих слів ментальною аурою жінки пройшли незрозумілі брижі, ким би він не був, він важливий для неї.

—  Пізніше, Міно, - відповіла Єшина, і я бачив по аурі, що вона бреше. Зрозуміла це і її дочка, але нічого не сказала.

—  Вам своїх проблем мало? - запитала пошепки в мене Зоуї, кивнувши на дітей.

—  Багато, але діти це інше. Просто зрозумій: їх ми не кинемо.

Дорога до проходу в обхідний тунель пройшла в постійній напрузі й очікуванні, що ось-ось з-за чергового повороту з'являться вороги, але нам пощастило, і за годину ми дісталися до проходу.

Цей прохід невидимий у "Магічному зорі", оскільки зроблений на чистій механіці. Треба було натиснути на три камені в певній послідовності і після цього прохід відкрився. 

Варто було нам зайти всередину, він одразу ж закрився, після чого ми полегшено видихнули, але не надовго. На підлозі в пилу виднілися свіжі сліди, а отже, хтось крім нас теж вирішив скористатися тунелем на острів. Довелося знову задіяти артефакт і відправити його вперед. Цього разу довелося почекати довше, оскільки той, хто йшов попереду, встиг віддалитися на пристойну відстань.

—  Чоловік, маг шостого рангу. Живий, непритомний, лежить у трьох кілонерфах попереду. Однієї кінцівки немає, рана свіжа, стягнута шкіряним ременем. На формі ось така емблема, - сказала Сальміра, створивши з води емблему.

—  СБ, відділ економічних злочинів, - замість Єшини, якій адресувалося запитання, відповіла Зоуї. - Нашивка якого кольору?

—  Зеленого, - вимовила Сальміра.

—   Значить, слідчий, не бойовик.

—  Ти дуже добре знайома зі структурою служби безпеки, - підозріло на неї подивилася Єшина.

—  Коли мене поставили перед фактом, або повернення до в'язниці, або робота на твого брата, кат, я вибрала роботу і, звісно, постаралася про все дізнатися.

—  Мам, а чому тебе тітка назвала катом? - підійшла до нас Міна.

—  Тому, дівчинко, що твоя мама під час війни катувала сотні нітірі і часто багато хто не виживав після її допитів, а ті, що виживали, часто втрачали розум. Твоя мама - пес на ланцузі у короля, - сказала Зоуї Міні.

—  Мамо, це правда? - Судячи з аури Єшини, це чиста правда.

—  Це в минулому. Я вже десять років звичайний дитячий маг розуму в госпіталі, - сказала жінка. І знову вона говорила правду. Зрозуміла це й Міна, заспокоївшись.

—  А ти злодійка, - ткнула пальцем у Зої Міна.

—  Краще бути, злодійкою ніж убивцею. - Явно Зої не в захваті від Єшини.

—  Досить лаятися, йдемо далі, - вимовив я і попрямував уперед.

За годину ми дісталися до СБ-шника, який втратив свідомість. Його рана на місці втраченої кінцівки вже почала затягуватися, тож смерть від знекровлення йому не загрожувала. Але ось від зараження він цілком собі міг померти. Не знаю, чим його приклали, але рана вже починала гноїтися. Мабуть, від цього він і втратив свідомість. Застосувавши на ньому два одноразових цілющих артефакти, ми вирішили почекати, коли він прокинеться, щоб визначитися з подальшими планами.