Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

- Бо я не проста дівчина… - Алексис спробувала підвестися, але тільки закашлялася, від комків бруду, що потрапили у рот. – Що далі?

- А что? – хлопець розгублено подивився на свої руки, що лежали на колінах.

- Ти ж уб’єш мене тепер? – виплюнувши ще землю, дівчина все ж таки змогла сісти.

- Якщо ти не станеш нападати на мене! – зауважив він.

- Тільки якщо ти не встромиш ніж у спину моїх друзів.

Хлопець промовчав, роздивляючись її постать. Ще декілька хвилин тому вона лежала у багнюці, та ледь могла поворухнутись, а зараз може сидіти скинувши голову. Її спина була натягнута, як струна.

- Ізвини, что напал на тебя. Я хотел только оглушить тебя та вкрасти їжу. А после того, что ти попиталась зделать… Я нізачто не позволю ізменіть мне пам'ять.

- Ти міг попросити їжу. Ми б щось придумали. – відповіла дівчина підводячись на ноги, та подаючи йому долоню. – Якби ти не напав, я б не застосувала силу.

Хлопець схопившись за неї, швидко звівся на ноги.  Наступної миті він про це пожалкував. Коліна почали тремтіти, через що він знов мало не впав, послизнувшись на траві.

- У вас все таки сильні?

- Дивлячись для чого ти це питаєш? Наші жінки не відрізняються силою та спритністю від чоловіків. – Алексис спіймала його зацікавлений погляд. – Але таких, як я небагато! Я була народжена, щоб стати воїном! Усі жінки у моїй родині наділені цим даром. Чоловік міг одружитися на нас лише кинувши виклик та перемогти у двобії.

Хлопець деякий час тільки блимав застигши з відкритим ротом. Алексис слідкувала за його рухами, й тим, як змінюється вираз на його обличчя. До хлопця нарешті дійшло.

- То есть  я тепер могу с тобою одружитися? Женится? – він нервово розсміявся оглянувши її з голови до ніг. – А в первую брачную ночь у вас нет обичая биться до первой крові? А з твоїм батьком мне тоже треба битися? – він хвилювався, тому постійно плутався у мовах.

Дівчина дзвінко розсміялася, закинувши голову. Її сміх рознісся по нічному степу.

-  Ні. По нашим порядкам ти більше не можеш піднімати на мене руку. А я на тебе. А с приводу мого батька. – дівчина заливисто розсміялася, витерши рукавом сльози, що виступили. – Він не дасть навіть підійти до себе, і розмаже по стіні, перш ніж ти зможеш кліпнути оком. Мій батько отаман химородників!

Хлопець глипнув, а потім здригнувся, наче хотів втекти.

- Я лучше пойду. Дякую за все… - він зробив крок назад. – Мне єще рано ето… одружуватися. - вступивши в невелику канаву хлопець зойкнув та мало не впав на дупу.

Дівчина швидким рухом встигла його підхопити та знов поставити на ноги. При цьому вона випадково торкнулася його шкіри на розідраній сорочці. Вона була крижана, а його обличчя пашіло жаром. Дівчина швидко, тримаючи його за голову, притулила губи до його чола. Хлопець ще раз глипнув та став відкривати та закривати рота, як риба.

- З тебе вистачить на сьогодні. Тобі треба до лікаря.

- Может не надо? – раптом проскиглив він. – Думаешь я не знаю, что ви делаете со своими пленними?  

- Ми їх їмо на сніданок. Якраз вистачить ночі щоб тебе освіжувати та запекти  з овочами! – дівчина кинула на нього задумливий погляд. – А ні, занадто худий, та жилястий, краще зваримо юшку, а кістки з’їдять пси.

Хлопець зблід, та закотивши очі гепнувся на вологу від дощу землю.

- І як же тобі вдалося перемогти мене? – це було риторичне запитання.

Коли вона спробувала його підняти біль прокотився по всьому тілу.

- Який же ти важкий. А по тобі не скажеш.

Алексис все ж таки змогла закинути його руку собі через плече. До села було не далеко тягти, а там можна було покликати на допомогу. Якби не її рани вона б могла перекинути його через плече. Дівчина криво усміхнулась, вона бачила цей день інакше.