Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ваші пальці пахнуть ладаном 📚 - Українською

Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ваші пальці пахнуть ладаном" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 143 144 145 ... 155
Перейти на сторінку:
class="p1">Гм-гм…

Але при чому тут Віра? І чому вони сказали: ваша колишня дружина, адже вона є і нинішньою його дружиною… Ну, якось збирався він з нею розлучатися, коли вона вибрала не його, а кінематограф, але потім… Потім передумав. Вирішив ще і ще поговорити з дружиною, як вона повернеться з Одеси…

ЯК ВОНА ПОВЕРНЕТЬСЯ З ОДЕСИ…

Одеса… Одеса… Стривай, а в якому царстві-государстві знаходиться якась там Одеса?… Десь на березі Чорного моря… Так-так, Чорного моря. Але кому належить Чорне море? Та гаразд, повернеться дружина з Одеси, він тоді й розбереться – де та Одеса, якого вона царства-государства і кому належить Чорне море!..

Лише в Художньому театрі Станіславського, де йому всі чомусь будуть висловлювати співчуття, він нарешті збагне: Віра Холодна з Одеси – чия б вона не була, – вже більше ніколи не повернеться…

Правда, його заспокоїли (Господи, хіба можна тепер його заспокоїти?), що як тільки нормалізується залізниця, тіло його дружини буде перевезено з Одеси до Москви для поховання на Новодівичому…

Сам Станіславський, Костянтин Сергійович, його в цьому особисто запевнив…

Володимир Холодний повернеться з панахиди, присвяченої пам’яті Віри Холодної, що була проведена у МХАТі (як там говорили про Віру, як говорили!) вже зовсім іншою людиною.

Навіть уже не жильцем у світі цьому.

Власне, ще жильцем, але вже – тимчасовим.

Після панахиди у МХАТі він почне заговорюватись, часто вже й не чутиме – і відповідно не реагуватиме, – як до нього звертатимуться.

І все намагався у ті дні щось пригадати… пригадати… пригадати… Але що саме намагався пригадати – теж довго не міг… пригадати. От морока! Але ж намагався пригадати – щось дуже важливе, що не так давно його вразило – ледь чи не вбило. Як він ходив… ходив…

І раптом пригадав: ворожка! До неї не так давно ходив, охоплений відчаєм і розпукою. Ходив з болючим запитанням, що краяло йому серце (воно й досі крає серце): що йому робити із сімейним своїм життям? ЯК ЙОМУ ДАЛІ ЖИТИ?

– Не турбуйся про подальше своє життя, бо далі його у тебе вже не буде, – відповіла йому тоді московська сивіла. – Тебе чекає кончина від твоєї дружини…

Він тоді страшенно подивувався і навіть не повірив віщунці лихій – не може Віра, навіть розлюбивши його, влаштувати на нього замах, аби позбутися нелюбого чоловіка. А тепер все збагнув. Що саме малося на увазі: своєю передчасною смертю Віра завдасть і йому смерть.

«Ні-ні, – запротестував він комусь невидимому і незримому, але присутність якого все ж біля себе відчував. – Не завдасть… Просто я йду до неї, до Вірусі своєї. І ТАМ, де вона зараз, невдовзі буду і я. І ТАМ нас уже ніхто й ніколи, і ніякий кінематограф – не розлучить і ми будемо нарешті разом – таку довгу вічну ВІЧНІСТЬ…

І невдовзі помре.

Але перед смертю він говоритиме про Віру, як про живу…

І переживе він дружину всього лише на два місяці і піде з цього жорстокого світу – з туги за втраченою коханою…

Із повідомлень преси тих років:

«Її чоловік помер через кілька місяців по смерті дружини. Володимир Григорович перестав спілкуватися з близькими, не виходив зі своєї кімнати і почав заговорюватись. Він уголос бесідував з покійною дружиною, пристрасно про щось з нею сперечався… А якось заснув і більше не прокинувся…»

Вже в наші дні з’явиться легенда, що буцімто Володимира Холодного відразу ж після смерті дружини розстріляють більшовики – «невідомо, правда, за що».[16]

От саме: невідомо за що.

Але це всього лише – даруйте, – легенда про його розстріл більшовиками. Не більше.

З його серця не сходила туга, журба і невимовна печаль…

Він з туги і помре. Власне, скарає себе тугою на смерть…

Як співається у пісні: «Туга серце огортає, козак сам себе картає…»

Але перед кончиною своєю він ще бесідуватиме з покійною дружиною, яка насправді для нього була живою. І про щось з нею навіть сперечатиметься… Але швидко й заспокоїться – дружина, яка померла і яка насправді була живою, не перечила йому, а відразу ж пристала на його думку. І ліг спати аж ніби умиротворений. Що нарешті Віруся вибрала не той клятий кінематограф, що французи називають його синема, а вибрала його. Давно б так!

І засне. Щоб більше вже не проснутися – принаймні в цьому світі, далебі не кращому. Але перед вічним своїм сном ще встигне подивуватися: хто ж така, врешті-решт, «канареечка»? І чого це вона… «жалобно поет»? Чому жалібно, якщо його стосунки з Вірусею так гарно налагодилися і дружина нарешті вибрала його?… Тепер, як кажуть, тільки жити…

Опікунство над дочками Віри Василівни, які зі смертю її чоловіка поставали круглими сиротами, а заодно й над молодшою своєю сестрою Сонею, взяла сестра покійної Надя. Згодом вона вийде заміж за болгарина і року 1923-го переїде на його батьківщину. Коли той помре, вона і також на той час овдовіла Женя поселяться в Стамбулі. А після смерті тітки Євгенія переїде до США. Нонна доживатиме віку в Стамбулі. Соня Левченко залишиться в Одесі, вона візьме собі прізвище Холодна і стане балериною Одеського оперного театру, де танцюватиме з 1920 по 1937 рік. І все життя боротиметься за збереження пам’яті сестри своєї великої.

«На батьківщині ж творчість Холодної, – за Інтернет-виданням, – і саме її ім’я стали синонімами буржуазного мистецтва, що вироджується, і ледь чи не лайливим словом в лексиконі молодих новаторів радянської кінематографії. І все ж, всупереч негласній забороні, згадка про першу королеву російського екрана збереглася в пам’яті співвітчизників. З початком 1960-х років, коли ім’я Холодної здалося владі абсолютно безпечним, вона повернула його в науковий і друкований обіг без попередніх зневажливих зворотів. Далі всіх пішов палкий шанувальник актриси Олексій Каплер: у зворушливому біографічному нарисі він подав її радянською патріоткою і ледве чи не героїнею більшовицького підпілля Одеси. Радянізація міфу про Холодну здобула закінчене вираження в патріотичній (і касовій) мелодрамі «Раба любви» Нікіти Михалкова.

А втім, нічого тут – у випадку з Вірою Холодною, – не було дивного. Чи й чогось незвичного для тих часів.

Про того, з ким одеські екскурсоводи запрошують посидіти на бронзовій лавочці у Міському саду, себто з Леонідом Утьосовим, за часів тоталітаризму червоної ідеології і не таке траплялося (коли він ще не був, звичайно, бронзовим і нечутливим до різних там «закидонів»). Пережив метр хіба ж такі нападки й погрози – особливо коли мав необережність

1 ... 143 144 145 ... 155
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваші пальці пахнуть ладаном», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ваші пальці пахнуть ладаном"