Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

— Так, від цього може скиснути молоко найчистішої совісті, — відповів Жак Коллен.

— Отже, я міг працювати без “блимача”. Вся пташня спала в курнику. Золото на три фути під землею, за пляшками з вином. Зверху я наклав купу гальки і щебню.

— Добре, — сказав Жак Коллен. — А схованки інших?

— Рюффар тримає “паскудство” у Гонори, в кімнаті бідної жінки; вона мовчить, бо може зробитись співучасницею в переховуванні й скінчити свій вік у Сен-Лазарі.

— Ах, негідник! Саме так “загрібайло” (поліція) створює злодія! — сказав Жак.

— Годе сховав своє “паскудство” у сестри, пралі, чесної дівчини, яка може, нічого не підозрюючи, схопити п’ять років “каталажки”. Фанандель підняв дошки підлоги, поклав їх на місце і втік.

— Знаєш, чого я хочу від тебе? — сказав тоді Жак Коллен, кидаючи на Лапурая магнетичний погляд.

— Чого?

— Щоб ти взяв на себе справу Мадлени...

Лапурай якось дивно здригнувся, але скоро знов набув слухняного вигляду під пильним поглядом “мази”.

— Ну, ти вже “філониш”, ти мені псуєш гру. Слухай, чотири вбивства чи три — хіба це не однаково?

— Можливо.

— Присягаюсь “мегом” (богом) фананделів, ти “без юшки в макаронах” (без крові у венах)! Я оце думав тебе врятувати.

— Та як же?

— Дурень! Пообіцявши повернути золото родині, ти будеш засланий на “вічну леваду”, і все. Я б не дав жодної рішки за твою “сорбонну”, якби гроші були в них, але тепер ти коштуєш сімсот тисяч франків, дурню!

— Маза! Маза! — скрикнув Лапурай, щасливий до краю.

— Крім того, — провадив далі Жак Коллен, — ми скинемо вбивство на Рюффара... Відразу полетить і Бібі-Люпен... Він у моїх руках!

Лапурай стояв приголомшений цією думкою, з витріщеними очима, нерухомо, немов та статуя. Бувши вже три місяці під арештом, напередодні того, щоб стати перед судом присяжних, напоумлений своїми “друзями” з Ла Форс, яким він не казав про своїх співучасників, він перебував у такому безнадійному стані, зважаючи на його злочини, що цей план не спав на думку жодному з тих “згорілих” розумників. Тому він мало зовсім не розгубився від цієї видимості надії.

— Хіба Рюффар і Годе вже гульнули? Хіба повитягали вони вже що-небудь з отих “жовтяків”? — спитав Жак Коллен.

— Вони не насмілюються, — відповів Лапурай, — шельми чекають, поки мене “скосять”. Це переказала мені моя “хмара” через Біффку, коли та приходила на побачення з Біффоном.

— Ну, добре, ми заберемо їх “паскудства” через двадцять чотири години, — скрикнув Жак Коллен. — Негідники не матимуть змоги відшкодувати, як ти; і ти будеш чистий як сніг, а вони — червоні від усієї тієї крові. Я подбаю, щоб ти виявився чесним хлопцем, якого вони звабили. У мене будуть твої гроші, щоб установити алібі в інших твоїх процесах, а тільки-но ти потрапиш на “леваду” — бо ти туди вернешся, — то вже сам постараєшся втекти... Поганеньке життя, але все ж таки життя!

В очах Лапурая відбивалось внутрішнє марення.

— Чоловіче! З сімома сотнями тисяч франків можна здобути багато “кокард”, — казав Жак Коллен, сповнюючи надією свого фананделя.

— Маза! Маза!

— Я засліплю міністра юстиції... Ага, Рюффар потанцює, ми знищимо “загрібайла”. Бібі-Люпен спікся.

— Добре, вирішено! — скрикнув Лапурай з дикою радістю. — Наказуй, я слухаю!

І він стиснув Жака Коллена в обіймах; сльози радості з’явились у нього на очах, настільки йому здавалось можливим врятувати свою голову.

— Це ще не все, — сказав Жак Коллен. — “Жабоїд” (прокурор) погано травить зокрема у випадку “повторної гарячки” (нового викривного факту). Тепер ідеться про те, щоб “підвести хмару” (облудно виказати жінку).

— Як це? Навіщо? — спитав убивця.

— Допоможи мені, і ти побачиш, — відповів Дурисмерть. Жак Коллен коротко розповів Лапураєві таємницю нантерського злочину і довів йому потребу мати яку-небудь жінку, що зіграла б роль Джінетти. Після цього він разом з повеселілим Лапураєм підійшов до Біффона.

— Я знаю, як ти кохаєш Біффку... — сказав Жак Коллен Біффонові.

У відповідь Біффон кинув погляд, що був цілою жахливою поемою.

— Що вона робитиме, поки ти будеш на “леваді”? Сльози зросили жорстокі очі Біффона.

— Ну, а коли я її заховаю у “каталажку для хмар” (в жіночу частину Ла Форс, Маделонет або Сен-Лазар) на рік, на час твого “пакування” (суду), від’їзду й повернення після втечі?

— Ти не можеш зробити такого чуда, вона “ні мур-мур не хіпесила” (не брала ніякої участі), — відповів коханець Біффки.

— Ах, любий Біффон, — сказав Лапурай, — наш “маза” — могутніший за самого “мега” (бога).

— Який твій пароль з нею? — спитав Жак Коллен Біффона з упевненістю владаря, що не може дістати відмови.

— “Вахта в Пантені” (ніч у Парижі). Вона знатиме, що ти від мене, коли ти скажеш це; коли хочеш, щоб вона тебе слухала, покажи їй “п’ятилінійний круглячок” (монету в п’ять франків) і скажи слово “Тондіф”.

— Вона буде засуджена в “букеті” з Лапураєм і помилувана через рік “затінку” за виказування, — повчально сказав Жак Коллен, дивлячись на Лапурая.

Лапурай зрозумів план свого “мази”, і єдиним поглядом обіцяв йому умовити Біффона, щоб той допоміг їм, добившись від Біффки цієї удаваної співучасті в злочині, який він мав узяти на себе.

— Прощайте, дітки! Незабаром ви почуєте, що я врятував хлопчика з рук Шарло, — сказав Дурисмерть. — Так, Шарло зі своїми “субретками” був у канцелярії вже напоготові, щоб зробити Мадлені туалет. Стривайте, — сказав він, — ось по мене прийшли від “двірника” (генерального прокурора).

Справді, з ґратчастого входу вийшов наглядач і зробив знак цьому незвичайному чоловікові; небезпека, що загрожувала молодому корсиканцеві, вернула йому ту дику силу, з якою він умів боротись проти суспільства.