Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

(колаж з фото знайдених в інтернеті)

Чаклунства в Сьєрра-Леоне побоюється більшість людей. Особливо бояться відьом, які є просто смертельною зброєю. Воїни-камаджори перед боями проводили певні ритуали, котрі були закликані зробити їх непробивними і невидимими. “Зачаровані” воїни дуже добре виконували покладену на них місію, навіюючи страх і знищуючи ворога. Щоправда, під дією кокаїну ребели не завжди дуже боялись, і частіше їхня сплутана свідомість виступала союзником для камаджорів.

Всі воїни були мисливцями — і мистецтво маскування, а також військові хитрощі були доведені ними до рівня досконалості. Колір одягу, безшумна хода, мова жестів і звуків живої природи — все у сумі давало потрібний результат. А ще магія, вірування і ореол "зачарованих".

Командир загону в бою завжди мав тримати ліву руку піднятою вгору. Дана магічна практика гарантувала те, що загін у бою не понесе втрат. І в більшості випадків це й справді спрацьовувало. Можливо, працювала магія, а можливо, це траплялося через невисокі бойові якості противників та психологічний тиск, оскільки противники камаджорів також вірили в магію і знали значення цієї піднятої руки. Джерело: birdinflight.com)    

Вдень Степан і Лариса вирішили поїхати в селище, оскільки Хризонівна ще була в Саках — дім пустував, а там, як вони знали, була дуже зручна ванна кімната. Ще в місті Степан набрав Бакеро і запросив “на пиво” в селищі. Той мав на вечір плани, але раз блудний Відьмак приїхав на пару днів додому — обов’язково будуть.

— А чому не в Києві? — почувся голос Тоні.

— Так бабусі немає, вона в санаторії.

— О… ми будемо ОБОВ’ЯЗКОВО, — Бакеро засміявся і відбив виклик.

Дорогою додому Лариса запитала, хто такі ці камаджори і вислухавши розповідь Степана про плем’я менде, про мисливців-чаклунів і їхню роль у боротьбі проти ОРФ — головного покупця контрабандної зброї у Сьєрра-Леоне, сказала, що ця зброя мисливцям потрібніша. Степан усміхнувся і сказав, що теж так вважає. Уточнила про дії ребелів у поселеннях — чи справді вони таке роблять з людьми? Степан помовчав, перевів подих.

— Правда. Про це важко говорити, а бачити ще важче. Ампутантів там цілі колонії… і будуть ще.

Лариса не стала розпитувати більше нічого. Степан приклав руку до цієї події з вантажівками, але вона розуміла його дії і не засуджувала, навпаки, вважала, що він вчинив правильно. Особливо, після почутого про вагітних. Та було щось ще, що його гнітило.

Заїхали до Лори додому, завезли гостинці, куплені дорогою і Степан забрав Лору до себе. Увечері приїхав Бакеро з Тонею. Лариса останнім часом подругу майже не бачила, бо та жила з Бакеро в Києві і не приїжджала у селище. На ніч гості лишились у будинку Степана — Тоня відмовилася навіть зайти додому, бо, як з’ясувалося, причиною її переїзду було те, що мама привела додому того самого чоловіка, і Тоня пішла.

Всі розмови про те, що Ніна Григорівна має право на особисте життя, Тоня присікала і нічого подібного чути не бажала. Вважала матір зрадницею.

Поява на базарі Степана і Лори недільного ранку разом стала новиною номер один на цілий тиждень, яку роздують і перекажуть Вірі Хризонівні в декількох варіаціях одразу, як тільки жінка повернеться з санаторію. Вони купили м'ясо у торгових рядах, бо Степан хотів на вечір посмажити з родиною Лори шашлик, що і зробив. Приводів для пліток це дало вдосталь.

В понеділок він завіз Лору на навчання і вони довго не могли відпустити одне одного, хоча вже і пролунав дзвінок та почалася лекція… Лора не могла відірватися від нього і примусити себе піти в аудиторію, перед вікнами якої вони стояли. Степан обіцяв приїхати третього жовтня, в п’ятницю, майже через місяць, раніше — ніяк. Він дав їй ключі і попросив чекати його в квартирі, бо невідомо якою буде погода, чекати біля навчального корпусу — не варто.

Ще лишив Лорі гроші, які вона відмовлялася брати, але Степан наполягав, бо не привіз їй подарунка. Ці прирікання тривали би невідомо скільки, але у Степана задзижчав мобільний — йому нагадали про виліт, і вже було пора їхати у військовий аеропорт під Києвом. Він сказав їй купити собі і сестрі тепле взуття, засунув гроші їй у сумку і, поцілувавши на прощання, поїхав…

Викладач без зайвих питань дозволив їй зайняти своє місце, і вона навіть чесно намагалась писати конспект, ковтаючи сльози. 

На вихідні поїхали в Київ, купувати теплі чобітки, і Тетяна видзвонила з таксофона Єгора. Через півгодини він забрав дівчат машиною біля зупинки метро і вони пообідали в місті. Єгор мало чим відрізнявся манерою поведінки від того, яким був на морі — безтурботний молодик, котрий граючись ішов по життю. Поцікавився, де Степан — у відрядженні, в понеділок поїхав. Куди? — Не звітує. Запросив дівчат на вечірку — Тетяна відмовилась одразу ж за себе і сестру. Яка може бути вечірка? Вона — неповнолітня, а сестра не піде без свого хлопця, це неправильно. Тоді він запропонував прогулятися якось удень. Можливо. Якщо буде час і гарна погода…

Коли поверталися додому електричкою, Лариса дивилася на сестру і усміхалася.

— Я б так не змогла, як ти…

— Чому? — здивувалася Таня.

— Ти так легко знаходиш контакт з хлопцями і завжди знаєш, що потрібно сказати, а я гублюся…

— Та не знаю я. Ляпаю, що у голову прийде… Просто від самого початку знаю, що між нами нічого не може бути. Це дає можливість почувати себе вільніше. Ми не з того світу, що Єгор… Нам до них — зась. Загризуть. Єдине…. Якщо ти вийдеш заміж за Степана, у мене буде шанс закрутити щось з Єгором, — усміхнулася сестра. — Степан для нього — авторитет.

— Не знаю… — зітхнула Лора. — Степан сказав, що не хоче дітей. Сказав, що цей світ — занадто жорстокий, щоб приводити сюди когось… А якщо так… То який сенс йому одружуватися?