Читати книгу - "Мандри убивці, Робін Хобб"

Зі свого далеку я відчув руки, що підхопили і тримали мене. Я піддався їхній опіці та занурився в темряву. Трохи пізніше ненадовго виплив із неї. Небагато пам’ятаю про це. Блазень припідняв мене, підпер мені плечі та підтримував голову, щоб я міг напитися з кухлика, що його стурбований Чейд тримав біля моїх губ. Я скривився від знайомої гіркоти ельфійської кори. Тут побачив Кеттл, вона стояла наді мною, несхвально стиснувши губи в тонку лінію. Старлінг стояла осторонь, її очі були великими, як у зацькованого звіра, вона уникала дотику до мене.

— Це приведе його до тями, — почув я Чейдові слова, поринаючи у глибокий сон.

Назавтра я, попри гупання в голові, встав рано й пішов до купальні. Вислизнув так тихо, що Блазень не прокинувся. Зате Нічноокий підвівся і тінню пішов за мною.

Де ти був цієї ночі? — зажадав він, але я не знав, що йому відповісти. Він відчув, як мені не хочеться про це думати. — Я йду полювати, — терпко сповістив він мене. — Раджу тобі пити після цього тільки воду.

Я слухняно погодився, і він розлучився зі мною під дверима купальні.

Всередині витав мінеральний запах гарячої води, що булькотіла із землі. Гірський люд закривав її у великих водозборах, а звідти відводив трубами до різних ванн, щоб кожен міг вибрати таку температуру та глибину, яку забажає. Я довго тер і шурував себе, а тоді заліз у ванну з найгарячішою водою, що тільки міг витримати, і намагався не згадувати опіки Скіллу на кистях Веріті. Звідти я вибрався червоний, як варений краб. У холодному кінці купального приміщення на стінах висіло кілька дзеркал. Голячись, я намагався не дивитися на власне обличчя. Занадто воно скидалося на обличчя Веріті. За останній тиждень я трохи посправнішав, перестав бути аж настільки худим, але біла смуга над чолом знову стала помітною. Навіть більше, ніж досі, коли я зв’язав волосся вояцьким хвостом. Я б не здивувався, побачивши відбиток долоні Веріті в себе на обличчі або ж виявивши, що мій шрам зник, а ніс вирівнявся, такою була сила його дотику. Але Регалів шрам залишався, де й був, вирізняючись блідістю на червоному обличчі. І зламаний ніс не випростався. Не було жодних зовнішніх ознак моєї зустрічі з минулої ночі. Я подумки раз у раз повертався до того моменту, того дотику найчистішої сили. Намагався згадати це, і мені майже вдалося. Та абсолютне переживання, подібно до болю чи насолоди, годі було прикликати повністю, інакше, як блідий спогад. Я знав, що пережив щось надзвичайне. Насолода скіллення, перед якою перестерігають усіх скіллерів, була дрібною жаринкою порівняно з багаттям знання, відчуття і буття, до яких я ненадовго причастився минулої ночі.

Це мене змінило. Гнів, який я живив до Кеттрікен і Чейда, перегорів. Я міг ще знайти ті емоції, але вони втратили колишню силу. Якусь мить я бачив не лише своє дитя, а всю ситуацію з усіх можливих точок зору. Їхні наміри не були злочинними, не були навіть самолюбними. Вони вірили в моральність того, що робили. Я ні. Але не міг уже цілковито відкидати сенсовність їхніх прагнень. Я почувся бездушним. Заберуть у нас із Моллі наше дитя. Я мав би ненавидіти їх за те, та не міг скерувати проти них свого гніву.

Я труснув головою, повертаючись до реальності. Глянув на себе в дзеркало, міркуючи, яким побачить мене Кеттрікен. Чи пізнає того юнака, що хвостиком ходив за Веріті й часто прислуговував їй при дворі? А може, гляне на моє пошрамоване обличчя і подумає, що не знає мене, що той Фітц, якого вона знала, помер? Що ж, вона, безперечно, вже відала, як я здобув ці шрами. Мою королеву вони не здивують. Я дозволю їй самій судити, хто стоїть за цими мітками.

Я набрався духу та повернувся спиною до дзеркала. Озирнувся через плече. Центр рани на спині скидався на червону морську зірку, що впилася мені в тіло. Шкіра навколо неї була туго натягнутою і блискучою. Я зігнув плечі, дивився, як напружується шрам при рухах шкіри. Простяг мечову руку, відчув там невеликий опір. Що ж, немає сенсу перейматися цим. Я натяг сорочку.

Я повернувся до Блазневої хатки, щоб перевдягтися, і, на своє здивування, виявив, що він одягнений і готовий мене супроводжувати. На моєму ліжку лежало вбрання: біла сорочка з вільними рукавами, з м’якої теплої вовни, і темні обтислі штани з тяжчої шерстяної тканини. Ще був короткий темний плащ під колір штанів. Блазень сказав, що одяг залишив Чейд. Вбрання було простим і зручним.

— Воно тобі пасує, — зауважив Блазень.

Сам він вдягнувся як на щодень, у вільне вовняне вбрання, але цього разу воно було темно-синім, з вишивкою на рукавах і по облямівці. Більше відповідало одягові, який я бачив на горянах. Підкреслювало його блідість іще сильніше, ніж звичне біле, і змусило мене звернути увагу на те, що його шкіра, очі та волосся починають набирати забарвлення. Волосся було легким, як завжди. Якби залишити його як є, воно б вільно здіймалося йому довкола обличчя, але сьогодні він зв’язав його на потилиці.

— Я й не знав, що Кеттрікен тебе викликала, — зауважив я.

— Тим паче я маю з’явитися, — похмуро відповів він. — Чейд прийшов уранці і був занепокоєний, що тебе немає. Думаю, побоюється, чи не втік ти знову з вовком. Але на випадок, якщо ти цього не зробив, він залишив тобі звістку. Крім тих, хто бував у цій хаті, ніхто в Джампі не знає твого справжнього імені. Як дивно, що менестрелька виявилася такою стриманою. Навіть цілителька не знає, кого вона лікувала. Пам’ятай, що ти Том-вівчар, аж доки королева Кеттрікен не вирішить, що може звертатися до тебе більш відкрито. Розумієш?

Я кивнув. Зрозумів аж надто добре.

— Я й не знав досі, що в Джампі плетуться інтриги, — зауважив я.

Блазень захихотів.

— Бо ти приїжджав сюди лише раз, і то ненадовго. Повір мені, Джампі породжує інтриги такі ж заплутані, як і в Оленячому замку. Ми тут чужі, тож мусимо не дозволити, щоб нас у них втягли. Наскільки це можливо.

— Окрім тих інтриг, які ми принесли з собою, — сказав я, а він гірко посміхнувся і кивнув головою.

День був погожим і свіжим. Крізь темні вічнозелені гілки зблискувало нескінченно блакитне небо. Нам у спину віяв легенький вітерець, теркочучи сухими кристаликами снігу по замерзлих вершинах заметів. Сухий сніг скрипів під нашими чобітьми, а холод суворо цілував мої свіжопоголені щоки. З іншого кінця селища до нас долинали крики дітей, які гралися. Нічноокий нашорошив вуха, але далі йшов за нами. Тоненькі далекі голоси скидалися мені на крики морських птахів. Зненацька я гостро затужив за бакійським узбережжям.

— Минулої ночі у тебе був напад, — тихо сказав Блазень. Це було не зовсім питанням.

— Знаю, — коротко відповів я.

— Кеттл здавалася страшенно стурбованою. Дуже детально розпитувала Чейда про зілля, яке він для тебе приготував. А коли воно не поставило тебе на ноги, як він обіцяв, сховалася у своєму кутку. Сиділа там ледь не до ранку, клацаючи своїми спицями і несхвально дивлячись на нього. Для мене було полегшею, коли вони нарешті пішли.

Мені