Читати книгу - "Воно"

Найперше вона зателефонувала до Кей МакКолл, набравши номер з пам’яті. Телефон продзвонив з дюжину разів, і вона вже злякалася, що Кей зараз у Нью-Йорку. Заспаний голос Кей промурмотів: «Краще б це було щось добре, хто б ви не були», коли Беверлі вже зібралася повісити слухавку.

— Кей, це Бев, — промовила вона, завагалася, а потім випалила: — Мені потрібна допомога.

Залягла мить тиші, а потім Кей заговорила знову, тепер уже цілком прокинувшись:

— Де ти? Що трапилося?

— Я в «Сім-одинадцять» на розі Стрейленд-авеню і якоїсь іншої вулиці. Я… Кей, я кинула Тома.

Кей швидка, рішуча, схвильована:

— Добре! Нарешті! Ура! Я приїду, заберу тебе! Той сучий син! Той шматок лайна! Я приїду, заберу тебе тим клятим «мерседесом»! Я найму оркестр із сорока музикантів! Я…

— Я візьму таксі, — сказала Беверлі, тримаючи останні два дайми у спітнілій долоні. У круглому дзеркалі в кінці крамниці їй було видно, з якою глибокою, мрійливою концентрацією задивися на її задок той прищавий продавець. — Але за таксі, коли я туди доїду, платити доведеться тобі. У мене зовсім нема грошей. Ані цента.

— Я дам тому байстрюкові п’ять баксів чайових, — вигукнула Кей. — Це найкраща к-чорту новина відтоді, як пішов у відставку Ніксон.[401] Вези свої сіднички сюди, дівчинко. І… — вона зробила паузу, а коли заговорила знову, голос у неї був серйозним і сповненим такої доброти й любові, що Беверлі мало не розплакалась. — Слава Богу, ти це нарешті зробила, Бев. Я кажу те, що насправді думаю. Слава Богу.

Кей МакКолл — колишня дизайнерка, яка вийшла заміж за багатія, розлучилася з ним ще багатшим і у 1972 році, приблизно роки за три до того, як з нею вперше познайомилася Бев, відкрила для себе феміністичний рух. У часи її найбільшої популярності і скандальності її звинувачували в тому, що вхопилася за фемінізм після того, як скористалася архаїчними, шовіністичними законами, аби витягти зі свого чоловіка-підприємця все до останнього цента, що лишень тільки дозволяли їй ті закони.

«Лайно собаче, — вигукнула якось Кей до Беверлі. — Люди, які кажуть такі нісенітниці, ніколи не мусили лягати до ліжка з Семом Хаковичем. Два штрики лоскоту й пирск — такий був девіз у старигана Семмі. Єдине, коли він міг протриматися довше сімдесяти секунд, це коли дрочив у ванні. Я його не обікрала; я просто взяла свою недоотриману бойову платню».

Вона написала три книжки — про фемінізм і працюючу жінку, про фемінізм і родину, про фемінізм і духовність. Дві перших були доволі популярні. За три роки після своєї останньої книги Кей дещо вийшла з моди, і Беверлі гадала, що для неї це певне полегшення. Вкладені нею гроші добре віддячувалися («Фемінізм і капіталізм не заперечують одне одного, слава Богу», — сказала вона якось Бев), і тепер вона була заможною жінкою з таунхаусом, заміською садибою і двома чи трьома коханцями, достатньо зрілими, щоб витримати з нею дистанцію в ліжку, але недостатньо зрілими, щоб побити її в теніс. «А коли вони сягають аж такого рівня, я їх кидаю», — казала Кей і, хоча сама вона явно вважала це жартом, Беверлі загадувалася, чи й насправді це так.

Беверлі викликала таксі, коли воно приїхало, вона, рада забратися з очей продавця, залізла зі своєю валізою на заднє сидіння й дала водієві адресу Кей.

Кей у норковому манто поверх фланелевої нічної сорочки чекала наприкінці своєї під’їзної алеї. На ногах у неї були пухнасті рожеві капці з велетенськими помпонами. Не помаранчевими помпонами, слава Богу — таке могло б погнати Беверлі з криками знову в ніч. Поїздка до Кей виявилася химерною: до Бев поверталися ті події, спогади напливали так швидко і такі ясні, що це лякало. У неї було таке відчуття, ніби хтось завів у її голові великий бульдозер і почав розривати ментальне кладовище, про яке вона навіть не здогадувалася, що воно там існує. Тільки замість трупів на поверхню виверталися імена, імена, про які вона роками не думала: Бен Генском, Річі Тозіер, Ґрета Бові, Генрі Баверз, Едді Каспбрак… Білл Денбро. Особливо Білл, Заїкуватий Білл — звали вони його з тією дитячою відвертістю, яку інколи називають щирістю, а інколи жорстокістю. Він їй тоді здався таким високим, таким досконалим