Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06"

собі переляканий буржуа. Товариські почуття революціонерів живі й гарячі. Вони долають географічні межі, переступають расові забобони; життя показало, що вони дужчі, ніж Четверте липня[79], чи хвалькуватий американізм наших предків. Французькі і німецькі робітники-соціалісти забувають про Ельзас та Лотарінгію і, коли нависає загроза війни, ухвалюють не сваритися між собою, адже вони робітники й товариші. Зовсім недавно, коли Японія і Росія вп’ялися одне одному в горлянки, японські революціонери звернулися до своїх російських товаришів з таким листом: «Дорогі товариші! Ваш уряд і наш недавно розпочали війну за свої імперіалістичні інтереси, але ми, соціалісти, не визнаємо кордонів, рас, країн чи націй. Ми — товариші, брати й сестри, і нам нема чого ворогувати. Ваш ворог — не японський народ, а наш мілітаризм і так званий патріотизм. Патріотизм і мілітаризм — це наші спільні вороги».

В січні 1905 року по всій Америці соціалісти влаштували масові мітинги, щоб привітати своїх товаришів, повсталих російських революціонерів, і, головне, «наснажити м’язи» їхній боротьбі, збираючи гроші та пересилаючи їх російським провідникам.

І заклик збирати гроші, і схвальне його сприйняття, і сам текст заклику разюче й наочно засвідчують, що міжнародна солідарність робітників — одна з підвалин світової революції: «Хоч як би там закінчилася нинішня революція в Росії, соціалістична пропаганда в цій країні дістала від неї такий могутній поштовх, якого не знає історія сучасних класових воєн. Героїчну битву за волю в Росії провадять майже самі робітники під духовним проводом соціалістів, і це зайвий раз підтверджує, що класово свідомий пролетаріат став авангардом новочасних визвольних рухів».

Ось вони, сім мільйонів товаришів, учасників організованого революційного руху, що охопив цілий світ. Ось вона, могутня гуманістична сила. Нею годі легковажити. Це ж бо сила реальна. І разом з тим це романтика — романтика така висока, що не всякому її осягнути. Революціонерів надихає велика пристрасть. Вони почуваються за все відповідальними, свято шанують людяність і вельми мало, а то й зовсім не шанують приписи мертвяків. Вони відмовляються коритися мертвякам. Для буржуазного розуму їхня невіра в слушність заведеного світопорядку з усіма його умовностями й передсудами — це щось приголомшливе. Вони беруть на глузи рожеві ідеали та солоденькі моральні догми буржуазного суспільства. Вони заміряються зруйнувати буржуазне суспільство з більшістю його рожевих ідеалів та солоденьких моральних догм, що купчаться передусім під такими рубриками, як «капіталістична приватна власність», «виживання найпристосованіших» і «патріотизм» — навіть патріотизм!

Семимільйонна армія революціонерів — це така сила, що підлеглим і панівним класам є над чим замислитися. Поклик цієї армії: «Не сподівайтесь від нас ласки! Ми заберемо все, що ви посідаєте. Тільки все, і не менше. Ми хочемо перебрати в свої руки владу і вирішувати долю людства. Осьде наші руки! Це дужі руки! Ми відберемо вашу державну машину і ваші палаци, ваш спокій здиміє, і ви муситимете заробляти собі на хліб, так само як селянин у полі чи голодний нужденний клерк у ваших містах. Осьде наші руки. Це дужі руки!»

Так, підлеглим і панівним класам є над чим замислитися. Це — революція. Сім мільйонів чоловік — не фікція, не армія на папері. Сім мільйонів чоловік вишикувались на бойовищі. У цивілізованих країнах — це сім мільйонів виборців.

Учора вони були не такі сильні. Завтра вони стануть ще сильніші. І це бійці. Вони люблять мир. Але не жахаються й війни. Вони хочуть знищити капіталістичне суспільство та захопити всі багатства світу — і не пристають на менше. Коли закони країни цього не боронять, вони борються мирно, шляхом виборів. Коли ж закони країни це забороняють, а вони здужають стати з ними на герць, тоді вони самі вдаються до сили. Відповідають насильством на насильство. їхні руки дужі, а дух безстрашний. У Росії, приміром, уряд страчує революціонерів. А революціонери вбивають урядовців. На взаконене вбивство вони відповідають терористичними актами.

Нині боротьба вступає в нову важливу фазу — і над цим нашим панівним класам теж не завадило б замислитися. Говоритиму конкретно. Я — революціонер. І притім людина нормальна, із здоровим глуздом. І я кажу й думаю про російських терористів як про своїх товаришів. Так думають наші товариші в Америці і сім мільйонів товаришів у всьому світі. Чого був би вартий міжнародний революційний рух, якби ми не підтримували наших товаришів у всьому світі! Свідчення його сили саме в тому, що ми підтримуємо російських терористів. Ані ми, ані вони не послідовники Толстого. Ми — революціонери.

Наші товариші в Росії створили так звану «Бойову організацію». Ця «Бойова організація» звинуватила, визнала винним і засудила на смерть міністра внутрішніх справ Сипягіна. 2 квітня 1902 року його вбито пострілом у Марийському палаці. Двома роками пізніше «Бойова організація» засудила на смерть і стратила іншого міністра внутрішніх справ — фон Плеве. Потому 29 червня 1904 року було складено документ, де, перерахувавши всі пункти обвинувачення, «Бойова організація» заявляла, що бере на себе всю відповідальність за вбивство фон Плеве. Цей документ — і тут я підходжу до головного — нині розіслано соціалістам усього світу, і вони його опублікували, де тільки могли, по всіх журналах і газетах. Але суть не в тому, що соціалісти виявили відвагу та рішучість, важливе інше — вони зробили це як річ буденну, а йшлося ж про публікацію, що її можна назвати офіційним документом міжнародного революційного руху.

Все це звеличує революцію, згоден, але це, передусім, факти. І ми нагадуємо про них панівним класам не для бравади, не для того, щоб нагнати їм холоду, а щоб воші глибше осягнули природу й дух світової революції. Нині з революцією не можна не рахуватися. Вона приходить до всіх цивілізованих країн. Скоро країна цивілізується, революція приходить до неї. З’явилися в Японії машини, з’явився там і соціалізм. На Філіппіни він прийшов руч-о-руч з американськими солдатами. На Кубі і в Пуерто-Ріко соціалістичні організації виникли, тільки-но відгриміли там гармати. Та що важливіше, прихопившись якоїсь країни, революція вже не послаблює там свого впливу. Навпаки, вона щорік стає впливовіша. Десь із піввіку тому вона була ще досить млявою. У 1867 році за соціалістів голосувало у всьому світі ЗО 000 чоловік. У 1871 році число голосів зросло до 100 000. У 1884 році їх лиш трохи більше півмільйона. У 1889 їх уже мільйон. Це був злам. У 1892 році за соціалістів у світі подано 1 798 391 голос; у 1893-2 585 898; у 1895-3 033 718; у 1898 — 4 515 391; у 1902