Читати книгу - "Ім'я рози"

посадив на це місце хтось інший, за сприяння настоятеля… Не усвідомлюючи цього… я вляпався у гру, яку два угруповання ведуть одне проти одного… Лиш нині вранці я це зрозумів… Італія — країна змов, скільки пап тут отруїли, то що ж уже казати про такого бідолашного хлопця, як я… Учора я цього не розумів, гадав, що все це пов'язане з тією книгою, але тепер я вже цього не певний, то був лиш привід: ви ж бачили, книга знайшлася, але Малахія однаково загинув… Я мушу… хочу… хотів би втекти. Що мені робити?»

«Заспокоїтись. Тепер ти просиш поради, так? А ще вчора здавався господарем світу. Телепню, якби ти допоміг мені вчора, ми б запобігли цьому останньому злочинові. Це ти дав Малахії книгу, яка навела на нього загибель. Але скажи мені принаймні одну річ. Ти тримав цю книгу в руках, торкався її, читав? Чому ж тоді ти не помер?»

«Не знаю. Присягаюсь, я не торкався її, точніше, торкався лише для того, щоб забрати її з робітні, але не розгортав, лиш сховав під рясою, заніс до себе в келію і поклав під сінник. Я знав, що Малахія стежить за мною, тому притьмом повернувся до скрипторію. А пізніше, коли Малахія запропонував мені посаду свого помічника, я привів його в келію і віддав книгу. Ось і все».

«Тільки не кажи мені, що ти навіть її не розгорнув».

«Авжеж, розгорнув, перед тим як сховати, щоб упевнитися, що це справді та книга, яку шукали й ви. Вона починалася з арабського рукопису, потім був рукопис, гадаю, сирійською мовою, а тоді йшов латинський текст, а в кінці текст грекою…»

Я згадав умовні позначки, які ми бачили в каталозі. Перші дві назви були позначені як ar. і syr. To справді була та книга! Але Вільям натискав: «Отже, ти торкався її, але не помер. Значить, торкатися її цілком безпечно. А що ти можеш сказати мені про грецький текст? Ти його гортав?»

«Дуже мало, єдине, що я зрозумів, це те, що він не має назви і починається так, ніби йому бракує якоїсь частини…»

«Liber acephalus…» — пробурмотів Вільям.

«…я спробував було прочитати першу сторінку, але, якщо щиро, греку я знаю дуже погано, мені треба було б більше часу. Зрештою, мене здивувала інша річ, яка власне стосувалася сторінок, написаних грекою. Я не переглянув їх цілковито, бо не зміг. Сторінки — як би це сказати — просякли вільгістю, і їх важко було відірвати одну від другої. Тому що пергамен був якийсь дивний… м'якший від інших пергаменів, перша сторінка була якось дивно пошкоджена, немов розшарована, то було… одне слово, все це було дуже дивне».

«Дивно: це слово вжив і Северин», — сказав Вільям.

«Пергамен не був схожий на пергамен… Це було більше схоже на тканину, але тоненьку…» — вів далі Бенцій.

«Charta lintea, або ж pergamino de расо чи пак полотняний пергамен[300], - сказав Вільям. — Ти його ніколи не бачив?»

«Я чув про нього, але не думаю, що колись бачив. Кажуть, він дуже дорогий і тендітний. Тому його мало використовують. Його виробляють араби, правда?»

«Вони першими почали його виробляти. Але його роблять і тут, в Італії, у Фабріяно. І ще… Але ж так, звичайно, ясна річ! — Вільямові очі зблиснули. — Яке чудове, цікаве відкриття, молодець, Бенцію, велике тобі спасибі! Так, мабуть, в бібліотеці цій charta lintea — річ рідкісна, бо сюди ще не дійшли найновіші рукописи. Зрештою, багато хто побоюється, що він не витриває століттями, як пергамен, може, це й правда. Хіба тут захочуть тримати щось, що не таке довговічне, як бронза? Значить: полотняний пергамен? Ну що ж, бувай. І не переживай. Ти в безпеці».

«Справді, Вільяме, ви за це ручаєтесь?»

«Ручаюсь. Якщо сидітимеш тихо. Ти вже й так досить наколобродив».

Ми вийшли зі скрипторію, залишивши Бенція якщо не зовсім безтурботним, то бодай спокійнішим.

«Телепень! — витиснув Вільям крізь зуби, коли ми виходили. — Ми б уже все з'ясували, якби не встряг він…»

Абата ми знайшли у трапезній. Вільям підійшов до нього і попрохав про розмову. Аббон не міг ухилитися і призначив нам зустріч через якийсь час у своїх палатах.

Шостого дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ,

де настоятель відмовляється вислухати Вільяма, розводиться про мову самоцвітів і виказує бажання припинити розслідування цих сумних трапунків

Розташовані абатові палати були над капітулярною залою, і з вікна великої й пишної зали, у якій він прийняв нас того ясного вітряного дня, понад дахом монастирської церкви видніли обриси Вежі.

Абат саме стояв біля вікна, милуючись нею, й урочистим жестом показав її і нам.

«Подиву гідна твердиня, — мовив він, — у її пропорціях криється золоте правило, яке було закладене в будові ковчега. Складають її три поверхи, бо три — се число тройці, троє було ангелів, що відвідали Авраама, три дні прожив Йона у череві великої риби, три дні Ісус і Лазар провели у гробі; тричі Христос просив Отця, щоб той віддалив од нього чашу сю гірку, тричі Христос усамітнювався з апостолами, щоб помолитися. Тричі Петро відрікся від Нього і тричі Він являвся своїм учням після воскресення. Три є богословські чесноти, три священні мови, три частини душі, три різновиди розумних створінь — ангели, люди і демони, три є відміни звуку — vox, flatus, pulsus[301], три є доби в людській історії — до закону, під час закону і після закону».

«Подиву гідне суголосся містичних відповідностей», — погодився Вільям.

«Але й квадратна форма, — вів далі настоятель, — багата на духовну науку. Четверо є сторін світу, пір року, стихій, четвірку творять тепло, холод, волога і посуха; народження, зростання, зрілість і старість; небесні, земні, повітряні і водні різновиди тварин; барви, які складають веселку, і число років, які минають від одного високосного року до другого».

«Звісно, — мовив Вільям, — якщо ж до трьох додати чотири, буде сім, а це наймістичніше число, а коли три помножити на чотири, буде дванадцять, число апостолів, а дванадцять на дванадцять дасть сто сорок чотири, а це число вибраних». До сього вичерпного викладу містичного знання про наднебесний світ чисел абатові вже більше не було чого додати. Це дало Вільямові змогу перейти до істоти справи.

«Нам треба поговорити про останні події, над якими я довго розмірковував», — мовив він.

Настоятель повернувся плечима до вікна і став перед Вільямом, суворий на виду: «Мабуть, таки задовго. Зізнаюсь вам, брате Вільям, я більшого очікував від