Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

Причини правопорушень за змістом (відповідно до сфер життя суспільства): економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, юридичні.

Основні теорії причин правопорушень і шляхів їх подолання: теологічна - вбачає причину неправомірної поведінки людини в перемозі в її душі диявола, який веде боротьбу з Богом, а шляхами подолання правопорушень вважає релігійне виховання і покаяння в порушенні Божої заповіді; метафізична - шукає причину правопорушень у надприродних силах (Світовій волі), що перетворюють людину на тварину, а шляхів до усунення правопорушень не передбачає, припускає лише намагання зменшити прояви зла; антропологічна - вбачає у психофізіологічних властивостях людини (спадковість, душевна хвороба., психічні аномалії) причини правопорушень і пропонує долати їх лікуванням, принаймні - ізоляцією правопорушників від суспільства; соціологічна - пояснює причини правопорушень різноманітними суспільними явищами (бідність, майнова нерівність, несправедливість державних установ тощо) і радить їх мінімізувати чи запобігти їм за допомогою цілеспрямованих державних заходів соціального характеру, виваженої соціальної політики.

У сучасній юридичній науці причини правопорушень мають кримінологічне пояснення. Так, кримінологічні теорії злочинності поділяються залежно від визнання провідних причин на соціологічні (умови життя людини) та антропологічні (біологічні, біопсихологічні) (природа людини).

Однією з характеристик суспільства є правопорушність. Якщо правопорушення - соціально значущий акт індивідуальної поведінки, що містить, крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопорушність - соціальне явище, яке є системою (сукупністю) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального розвитку, пов’язаного з ним прогресу чи регресу виробництва і зумовленого ними неузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, так само як і неузгодження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідповідність (неузгодження) соціального статусу індивіда зумовлює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб «зрівняти» своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дає їм змоги задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

Одним з видів правопорушень є злочин, а правопорушності - злочинність. Злочинність - це історично минуще, мінливе, соціальне і кримінально-правове явище, що є сукупністю усіх злочинів, вчинених у країні або регіоні за відповідний період.

Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утримувати правопорушність (зокрема злочинність) у статичній рівновазі, але не здатне викорінити. Одним із найдієвіших способів утримання правопорушності в необхідних межах є юридична відповідальність.

Юридична відповідальність - передбачені законом вид і міра обов’язку правопорушника потерпати від примусового державновладного позбавлення благ психологічного, організаційного або майнового характеру у правовідносинах, що виникають між ним і державою із факту правопорушення.

Ознаки юридичної відповідальності:

1) виникає із факту правопорушення як результату недодержання фізичними або юридичними особами встановлених законом заборон, невиконання ними визначених законом зобов’язань, завдання шкоди охоронюваним державою правам, свободам та законним інтересам суб’єктів (учасників) суспільних відносин і має характер охоронно-захисних правовідносин між державою в особі її спеціальних компетентних органів і правопорушником;

2) виражається в обов’язку особи зазнавати конкретних виду і міри позбавлення благ психічного (попередження, оголошення зауваження чи догани), організаційного (позбавлення волі на певний строк чи довічно, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися визначеною діяльністю, адміністративний арешт та ін.) і майнового (конфіскація майна, штраф, пеня) характеру за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов’язком, котрий не існував до правопорушення;

3) настає лише за вчинені правопорушення або такі, що вчиняються, при встановленні складу правопорушення, тобто є результатом винного протисуспільного діяння. Це вимога, обов’язкова при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності;

4) здійснюється компетентнім органом у суворій відповідності закону, а саме - до санкцій норм права, якими встановлюються вид і міра позбавлення благ. У цивільно-правових деліктах конкретні санкції можуть міститися не в юридичних нормах, а в цивільно-правових угодах;

5) реалізується у відповідних процесуальних формах у процесі правозастосовної діяльності з дотриманням певного процедурно-процесуального порядку і форм, установлених законом. Поза процесуальною формою юридична відповідальність неможлива. Порядок залучення до юридичної відповідальності визначається нормами процесуального права: породжувані нормами процесуальні правовідносини слугують формою відносин юридичної відповідальності.

Застосування державного примусу передбачають правовідносини відповідальності, які виникають між державою і правопорушником у зв’язку з кримінальним і адміністративним правопорушенням. А правовідносини відповідальності, які виникають між учасниками (колективними й індивідуальними) цивільно-правових угод, можуть завершитись добровільним виконанням обов’язків - відшкодуванням шкоди за згодою сторін. Не потребують державного примусу і правовідносини, що виникають у процесі реалізації трудової (дисциплінарної і матеріальної) відповідальності. Тільки у випадках, якщо вони не можуть ефективно реалізувати засоби відповідальності, у правовідносини втручається держава, забезпечуючи проведення заходів відповідальності силою свого апарату.

Юридичну відповідальність не можна зводити винятково до державно-правового примусу, як і державно-правовий примус - винятково до юридичної відповідальності. Державно-правовий примус є більш широким поняттям, ніж юридична відповідальність,- він здійснюється різними засобами (попереджувальними, запобіжними, відновлювальними), які не пов’язані з відповідальністю. На відміну від юридичної відповідальності, де примус має основне значення, в інших заходах державного впливу він є допоміжним. Наприклад, за вчинення дитиною злочину застосовуються примусові заходи виховного характеру (так звана «ювенальна відповідальність»).

Для застосування засобів державного примусу поза юридичною відповідальністю встановлення вини та наявності протиправної поведінки не є обов’язковими.

Принципи юридичної відповідальності - загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету, які слугують основними засадами імперативного характеру, на підставі яких компетентні органи застосовують санкції правових норм