Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

5

Всі мовчали, мов громом уражені. А потім Сюзен сказала (з повагою):

— Ти з’їхав з глузду.

— Ні, — в задумі заперечив Катберт. — Не з’їхав. Ти маєш на увазі той маленький проріз у стіні каньйону, Роланде? Перед виступом у землі.

Роланд кивнув.

— Ми вчотирьох зможемо без проблем видряпатися нагору. А згори поскидаємо вниз каміння. Щоб викликати обвал на голови тих, що спробують нас наздогнати.

— Звучить жахливо, — сказала Сюзен.

— Це виживання, — відповів Алан. — Якщо дозволити їм перегнати нафту і використати її, то загинуть усі люди Альянсу, що потраплять у зону обстрілу. Добрий Чоловік полонених не бере.

— Я ж не стверджую, що це неправильно. Просто жахливо.

Вони трохи помовчали — четверо дітей, що обдумували вбивство двох сотень чоловіків. Хоча то мали бути навіть не чоловіки, а (здебільшого) молоді хлопці приблизно їхнього віку.

— Але ж ті, кому каміння на голову не посиплеться, просто виїдуть верхи з каньйону.

— Ні, не виїдуть, — Аланові вже був знайомий рельєф місцевості, тож тепер він усе зрозумів без зайвих слів. Роланд кивнув, і на його вустах з’явилася тінь усмішки.

— Чому ні?

— Гілляччя перед каньйоном. Ми підпалимо його, так, Роланде? І якщо вітер не зміниться… то дим…

— Зажене їх у глиб каньйону, — погодився Роланд. — У тонкохід.

— А як ви збираєтеся підпалити купу гілля? — спитала Сюзен. — Я знаю, що воно сухе, але ж у вас не буде часу скористатися сірником чи викресати іскру.

— Ти можеш нам допомогти, — сказав Роланд. — І з цим, і з тим, щоб підпалити цистерни з нафтою. Ми не можемо розраховувати на те, що нафта займеться лише від наших пострілів. Сира нафта горить значно гірше, ніж вважають деякі люди. Я сподіваюся, що в цьому тобі допоможе Шимі.

— Говори, що я маю зробити.

6

Вони розмовляли ще хвилин зо двадцять, не надто вдаючись у подробиці плану. Здавалося, всі розуміли — якщо забагато напланувати і останньої миті щось зміниться, вони можуть не впоратися з ситуацією. У цей вир вони потрапили з волі ка, тож вирішили покластися на ка. І на власну хоробрість.

Спершу Катберт не погоджувався з тим, щоб залучати до справи Шимі, але врешті-решт здався. Роль хлопчика була другорядною, хоч і ризикованою, та й Роланд погодився взяти його з собою, коли все буде скінчено. Де четверо, там і п’ятеро, сказав він.

— Гаразд, — сказав Катберт у кінці розмови й повернувся до Сюзен. — Хтось із нас двох має з ним поговорити.

— Я.

— Тільки попроси його ні слова не казати Корал Торін, — попередив Катберт. — Не тому, що вона мерова сестра. Просто я не довіряю тій падлюці.

— Можу навести тобі кращу причину не довіряти їй, ніж братик-мер, — сказала Сюзен. — Моя тітка каже, що вона знюхалася з Елдредом Джонасом. Бідна тітка Корд! Це найгірше літо в її житті. Та й осінь буде не ліпшою. Люди тицятимуть у неї пальцями як у тітку зрадниці.

— Не всі так вважатимуть, — сказав Алан. — Дехто завжди обізнаніший за інших.

— Можливо, але тітка Корделія з тих жінок, хто завжди чує лише найогидніші плітки. І переповідає їх. Ви знаєте, вона сама зітхала за Джонасом.

У Катберта відібрало дар мови.

— За Джонасом! Святі боги! Вухам своїм не вірю! Знаєш, якби за поганий смак у коханні вішали, твоя тітка померла б молодою.

Сюзен засміялася, обхопила коліна руками і кивнула.

— Час іти, — сказав Роланд. — Якщо з’явиться інформація для Сюзен, ми скористаємося червоним каменем у стіні «Зеленого серця».

— Добре, — зрадів Катберт. — Забираймося звідси. Тутешній холод уже помалу пробирає мене до кісток.

Роланд підвівся, розминаючи ноги.

— Найважливіше те, що вони вирішили залишити нас на свободі, поки згортатимуться і тікатимуть. Це наша головна перевага. А тепер…

Тихий голос Алана змусив його замовкнути.

— Ми забули про щось дуже важливе.

Роланд знову сів навпочіпки і питально глянув на Алана.

— Відьма.

Сюзен здригнулася, але Роланд лише нетерпляче розсміявся.

— Вона не стане нам на заваді, Алане. Не розумію, як би їй це вдалося. Навряд чи вона бере участь у Джонасовій змові…

— Я теж сумніваюся, — сказав Алан.

—..до того ж ми з Катбертом переконали її мовчати про мене і Сюзен. Якби не це, її тітка вже давно стояла б на вухах.

— Але невже ти не розумієш? — спитав Алан. — Річ не в тім, кому Рея могла розпатякати. Питання в тому, як вона взагалі про це дізналася.

— Він рожевий, — ні сіло ні впало сказала Сюзен. Пальцями вона торкалася того місця в своєму волоссі, яке помалу відростало.

— Хто рожевий? — спитав Алан.

— Місяць, — вона похитала головою. — Я не знаю. Не знаю, про що я. Мізків у мене не більше, ніж у Пінча і Джиллі… Роланде? Що таке? Тобі зле?

Роланд уже не сидів навпочіпки, він зненацька повалився на землю, всипану трояндовими пелюстками, і мав такий вигляд, наче от-от зомліє. За стінами мавзолею потріскувало опале листя, наче пересипалися кістки, і кричав дрімлюга.

— О боги, — тихо мовив він. — Цього не може бути. Невже це правда? — він зустрівся поглядом із Катбертом.

Увесь жартівливий настрій останнього мов рукою зняло. Обличчя стало жорстким і розважливим. Таким Катберта не впізнала б навіть рідна мати… чи не схотіла б упізнавати.

— Рожевий, — сказав він. — Як цікаво. Хіба не це слово згадав твій батько, Роланде, відпроваджуючи нас із дому? Він попереджав нас про рожевий. Ми ще тоді подумали, що то він так пожартував. Майже.

— Ой! — очі Алана стали круглими. — Ой, курва! — бовкнув він, а тоді згадав, що поряд сидить кохана дівчина найкращого друга, і затулив рота долонями, зашарівшись по самісінькі вуха.

Але Сюзен навіть уваги не звернула. Перелякано й спантеличено вона дивилася на Роланда.

— Що? — спитала вона. — Що тобі відомо? Скажи мені! Скажи!

— Маю знову тебе загіпнотизувати, як тоді, у вербовому гаю, — сказав Роланд. — Треба зробити це негайно, поки ми своєю балаканиною не скаламутили твоїх спогадів.

Усі побачили, що, поки вона говорила, Роланд сягнув до своєї кишені. Тепер він витяг звідти патрон і пустив його гуляти тильним боком своєї долоні. Її погляд миттю прикипів до нього, як сталь — до магніту.

— Можна? — спитав він. — Тільки з твого дозволу, люба.

— Еге ж, якщо треба, — її очі розширювалися і помалу скляніли. — Не знаю, чому ти гадаєш, що цього разу буде щось нове, але… — вона замовкла, та погляд і далі стежив за танцем патрона на кісточках пальців Роланда. Коли він припинив рухати патрон, її очі заплющилися. Дихання було спокійне і