Читати книгу - "Академія дружин драконів, Бетсі Прусс "

—Вставайте, Ваша Високість. —мовила мама, ривком стягуючи з мене плед. Ех, а на софі було так зручно. —Там Густав вже злитись починає.

—Нехай злиться!

Мама, зовсім не соромлячись присутності служниць, голосно завила.

—Ви хоч колись перестанете гиркатись? Хутчіш, Орисіє.

Зрозумівши, що він мене не відстануть, я сяк так підійнялась з софи та обвила вже кругленький животик руками.

—Гаразд, ведіть.

—Ось так підеш? —скривилась мама, вказуючи рукою на мою сукню. А що з нею не так? Ну не вишита вона золотом, а звичайнісінька. Зате зручна! —Добре.

Ми вийшли з покоїв і почали мої власні каторги. Як же я не любила підійматись по сходинкам! З животом це було так... “зручно”, ви просто не уявляєте!

Увесь час я нила, шкодуючи, що Густава немає поруч. Зазвичай я лізла до нього на руки і змушувала носити мене, а тепер змушена йти сама.

Гуляти я, чесно кажучи, не любила, тому чоловік вічно таскав мене на руках до саду, стверджуючи, що так малюк народиться здоровим. А мені увесь час не давали спокою думки про те, ким буде дитина. Драконом чи людиною?

—Ну нарешті. —проскреготала я, опиняючись перед дверима однієї з величезних віталень. Коли двері прочинились, я побачила декілька десятків драконів та їх супутниць. Майже всі гери обіймали досить пристойні посади, що не могло не здивувати мене. Якби я знала, що тут стільки поважних людей, я б послухала маму і одягла щось інше.

Зстрілась поглядом і з Ванессою, що стояла поруч з Хіллом, а Ци тримала за руку свого нещодавно набутого чоловіка — Гера Ді Вальда, начальника королівської охорони. Цей шлюб для нас став несподіванкою, але заперечувати ніхто не став. Якщо кохають одне одного, то чому б ні? До того ж живуть в палаці, що мене цілком влаштовує.

Аріель теж тут була, але, на жаль, вона й досі гуляла в дівках. За моїм натиском, Густав відкрив у палаці залу для вечірніх співів, куди могли прийти всі бажаючі та послухати жахливий спів русалки. Жахливий для мене, звісно, а от для інших вона співала прекрасно.

Я ніяк не розуміла, що зараз відбувається, але побачивши Густава, відразу ж посміхнулась.

Усі присутні поважно схилили голови, помітивши мене, а хтось з супутниць герів відкрито зневажав мене одним поглядом. Та чхати я хотіла на їх думку!

Густав простягнув мені руку і я відразу ж, мов мала дитина, підбігла до нього. З животом це виглядало досить безглуздо, але те, як заблищали очі дракона, змусило мене зашарітись.

—Що відбувається? —тихо прошепотіла, продовжуючи посміхатись.

—Люба моя, мила дружинонька. Нехай ти і не подарунок, нехай і не ідеально вихована, але я кохаю тебе.

Я заплескала очима, зовсім не розуміючи, до чого він веде. Дракони рідко говорять про свої почуття, і Густав тому не виключення.

Коли Густав опустив мої руки, а потім понуро опустив голову, я зрозуміла, що щось не так.

В залі панувала тиша, і мені навіть здалось, що я чую шалене серцебиття чоловіка.

Всього секунда, і він опустився на одне коліно, навіть не підіймаючи голови.

Невже... я ж вже його дружина! Навіщо він це робить? Крадькома озирнулась, помітила, як широко посміхаються мої подружки і як шалено блищать очі деяких дракониць.

—Орисіє. Не зважаючи на те, що жоден наш ранок не почався з поцілунків, а з криків, я визнаю свою слабкість перед тобою.

Він говорив хрипло, але голосно, його рване дихання видавало хвилювання, і навіть на якусь секунду меті стало соромно. Ну що, Орисіє, впевнилась у його коханні?

Плечі чоловіка раз пораз смикались, немов йому коштувало великих зусиль продовжувати усе це дійство.

Коли я обернулась, аби побачити маму, помітила, як бринять у її очах сльози. Не стримавшись, я схлипнула, нахиляючись та беручи руки Густава у свої долоні.

Коли він підійнявся та подивився на мене, серце защемило. Міцно стиснуті губи, пустий погляд, і сам він натягнутий, мов тятива.

—Сподіваюсь, більше ти не будеш стверджувати, що я тебе не кохаю. —ледь чутно мовив, змушуючи мене червоніти ще більше. Я ж це не серйозно... та взагалі, коли це я думала, що говорити?

—Пробач. —з миленькою посмішкою мовила, а потім потягнулась на пальчиках до нього, аби поцілувати. Як тільки наші губи зіткнулись, присутні почали голосно викрикувати побажання для нашої сім’ї, хтось щиро, а хтось з закоченими очима.

Та мені було настільки байдуже, що єдине, що я могла зараз, так це палко відповідати на поцілунок, зовсім не тямлячи себе від щастя.

Так, зараз ми щасливі, але цієї ж ночі знову будемо доводити одне одному, хто займає більше місця на ліжку. І скільки б ми не сперечались, з кожним днем я все дужче кохаю його. І що б не сталось, я буду поруч.

Любі мої читачі, я шалено задоволена, що закінчила ще одну свою книгу! 

Стільки емоцій, стільки висновків для себе та пригод у книзі, що я навіть не вірю у те, що провела з героями майже 5 місяців. 

Але час пролетів швидко, тому тепер я біжу працювати над іншими книгами. 

Хочу запросити вас на романтичну, легку історію з гумором "Не твого поля ягідка" про боса та підлеглу. 

Дуже дякую всім за підтримку та добрі слова) 
До нових зустрічей!

Кінець