Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

-Але ж ... !

-Вільяме, якщо дівчина каже залишити її в спокої — краще так і зробити, аби та не розізлилася ще дужче. - Поклавши свою руку мені на плече неначе процитувала когось Кара.

-Так, Аїду краще зараз не чіпати зайвими розмовами. - Наздогнавши нас продовжила Лінда. - А от нам було б не погано пояснити, що взагалі сталося. А то знаходитися між двох вогнів навіть не знаючи суті, знаєш, Вільяме, геть не приємно!

  Водій нашого авто повільно відкрив двері та запросив принцесу до салону. Повернувши голову в наш бік, чоловік натякнув, що вічність тут не стоятиме і було б ідеально, якби ми трохи поспішили.

-Добре, я поясню, - відповів нарешті я друзям, - але давайте вже в академії. Не хочу підкидувати вугілля у вогонь.

***

  Дорога до академії пройшла якось в тумані. І ні, це не через якісь проблеми із порталом. Цього разу, на диво, портал працював якнайкраще. А от голова всіх присутніх в авто, окрім водія, не надто якісно переварювала останні події. Друзі все ще їхали без розуміння того, через що відбувся скандал в стінах замку. Аїда все ще злилася на мене, але було видно, що ці емоції її вже повністю виснажили. Тепер їй вже просто впадлу злитися і для мене почався період морозу від дівчини. Що стосовно мене ... я думав як помиритися із нею. Так, знаю, що простими словами я не обійдуся. Та і квіти це такі собі вибачення! Тож до ранку у мене ще був час.

  Дорога, як завжди, зайняла занадто багато часу. Двері академії зустрічали нас аж в сутінковий час. У декількох вікнах гуртожитку все ще горіло світло, але все ж переважна більшість давно вже віддала перевагу здоровому сну. Можливо цей день був тяжким не тільки для нас ...

-Прошу пані та панове, ми прибули до місця призначення.

-Дякую, пане. На добраніч. - Втомлено кинула Аїда та вийшла з машини.

-Навзаєм, принцесо.

  З машини більшість вийшла вже у стані подібному до Аїди. Втома, злість, нерозуміння ситуації. 

  В голові все ще гуляв туман та плуталися думки. Таке відчуття, неначе я пив всю ніч, а не декілька годин провів в дорозі, а перед тим трохи поскандалив із батьком та дідом. 

  Аїда, навіть не повертаючи на нас голови, прямувала до кімнати гуртожитку.

-Ти навіть не зупинишся поговорити з нами? - Все ще втомленим, але дійсно зацікавленим голосом запитав я.

-Навіть якби було бажання я надто втомлена для важливих розмов. Зустрінемось завтра у дворі. - Вже біля дверей дівчина на мить зупинилася. - Ах, точно, Вільяме, сьогодні я хочу ночувати сама. На добраніч!

  Це вона мене зараз так із кімнати виперла?!

  А де мені спати? На килимку, як псові дворовому?!

-Кхм, ну що ж. Розкажи нам коротко, що ми пропустили. Бо мене вже також ноги не тримають рівно. - Вставши прямо переді мною та поставивши руки в боки, ліниво проговорила Лінда.

-Що-що ... я посварився із батьком та дідом і ми домовились, що армія буде необхідною під час нападу.

-І дай-но вгадаю, Аїда це почула? - Підключилася в розмову Кара.

-Ще й побачила на власні очі ...

-Ех, Вільяме! Що я тобі можу сказати, почекай трохи. Аїда як бомба у сварках! Спочатку її взриває кількістю емоцій, а потім вона поступово потухає та заспокоюється самостійно. Тоді треба вже йти із вибаченнями. Дочекайся ранку, хлопче, а тоді вже дивись. Якщо настрій покращився — жити будеш, якщо ж ні ... крутись далі як хочеш. - Провела мені короткий «екскурс» по характеру моєї дівчини Кара, поклавши руку на плече. - Ой, а я спати.

  Позіхнувши наостанок дівчина пішла в кімнату. Лінда повторила за подругою, намагаючись забрати із собою братів, але ті залишилися зі мною.

-Побудемо з тобою, як моральна підтримка.

-Так! Не цікаво якось залишатися сам-на-сам після подібної сценки.

-Ой, та ладно вам, я що малий хлопчик? Не зможу залишитися на самоті?

-Не в тому справа, Вільяме. Ми хочемо хоча б мінімально допомогти тобі. Виговорись нам, гарантую, тобі стане краще!

***

АЇДА

  Академія зустрічала темрявою та смутком. Неначе чорна хмара нависла над територією. Вимкнене давно світло в кімнатах студентів, цвіркання комах десь в кущах саду і яскравий місяць, що видно з-за товстих стовбурів лісу поблизу. Відчуття, ніби довколишній світ розділяє зараз мій стан та емоції. Але, якщо в замку мене кинуло в омут злості та ненависті, зараз я по голову влізла в лінь та втому. Звісно зараз на стан впливає і чергова безсонна ніч в пошуках відповідей, і сварка із сім'єю, і наша перша серйозна сварка із Вільямом. Але першопричиною мого стану залишається тривожність. Кожний сантиметр мого тіла буквально кричить про небезпеку. Можна було б подумати, що: «Аїдо, могла бьвже і звикнути. Вже скільки часу пройшло із моменту погрози Синього Вогню!». І це була б правильна думка! Тим паче що раніше, не дивлячись на свіжість новин, мене не настільки сильно турбувало питання війни. 

  Але зараз ...

  Не знаю що на мене найшло, але є відчуття, що до провалу залишаються лічені години. А можливо й менше години, чорт його знає. Якщо б ми мали справу не з Синім Вогнем, думаю можна було б повірити в точність його погрози. Але достатньо одного лише погляду на нього, аби зрозуміти — обіцянки він не дотримається.

  Небезпека нагряне значно раніше.

  Залишивши хлопців позаду, ми з дівчатами стали підійматися наверх. Так, я б могла зараз задіяти магію, але не думаю що це гарна ідея. Моя енергія вже добігає кінця, треба навчитися її економити, а то колись і пів метра пройти не зможу. Впаду на землю і чекатиму, доки хтось донесе.

-Люба, - Кара поклала свою долоню мені на плече та легенько стиснула, - якщо хочеш, я можу сьогодні переночувати із тобою.

-Дякую, але сьогодні я хочу побути на самоті.

  Сьогоднішню ніч я хочу провести сам-на-сам. Треба вгамувати думки та зосередитися на вирішенні питання. Не до стосунків зараз ...