Читати книгу - "Дивла. Серія книг, LesykLab"

Вершники направили своїх верхових звірів до великої галявини, в центрі якої скупчилися хатини з купольними дахами на високих стовпах-опорах, що звужуються догори. Вони були схожі на гриби і викликали у пам'яті будівлі, побачені Євою у Лакусі. Порівнюючи пристрій обох сіл, Єва легко уклала, що їхні будівельники відбувалися з однієї планети – про що, власне, Ровендер і згадував.

Коли кавалькада під'їхала ближче, Єва побачила, що все житло було сплетене: сухе листя і грубе волокно майстерно і хитро перепліталися один з одним, і з цього будматеріалу складалися будинки химерної форми. Фасад кожної хатини прикрашав своєрідне різьблення, немов саме житло розповідало історію тих, хто в ньому мешкав.

Самотній сируліанець на найвищому даху поселення пронизливо крикнув на все село. У лічені миті жителі з вигуками та криками оточили двох наїзників. Куди не дивилася Єва, скрізь були сируліанці, напрочуд схожі на Ровендера, але тільки не сам Ровендер. Вона озирнулася на Вісім, але та, схоже, занепала.

Галелль витягнув свою зброю і звернувся до присутніх:

- Цієї ночі ми полювали в долині Стоячих каменів, і я натрапив на привида. - (Стурбований шепіт пронісся по зборах.) - Примара сказала мені, що він повертає нам нашого давно втраченого побратима Надео, який постраждав від цих ось землерийок. - Галелль жестом показав на обох Єв рушницею і спішився. Серед сільських жителів наростало обурене ремствування. – Подивіться, що наробили ці чудовиська, ці злісні тварюки! - Він відкинув покривало з Надео. З натовпу почулися стогін і скрик.

Єва обернулася в сідлі, щоб подивитись на бідолаху-сируліанця. Він виглядав мертвим. Його біла як крейда шкіра, задубіле тіло і напіввідкриті очі надавали йому такого вигляду, ніби його заморозили живцем. Єва нахилилася, щоб розглянути, чи дихає він, але кілька рук простягнулися до неї і стягли дівчинку з сідла.

- Я ж сказала тобі, Галелль, я не робила цього! - Закричала Єва, вириваючись з рук, що схопили її. - Ми намагалися врятувати його!

Єва відчувала удари і стусани кулаками. Сируліанець, що хижа оскалився, почав розкручувати над головою болу. Єва витягла шию, щоб знайти сестру, але натовп уже стяг її на землю і приховав з очей.

«Ровендере, де ти? – думала дівчинка. – Поспішай!»

– У чому річ? - пролунав несподівано чийсь скрипучий голос. — Що так стурбувало вас цього чудового ранку?

Натовп миттю втихомирився і розійшовся убік, утворивши прохід. З далекого краю зборів, сидячи на диску, наближався літній сируліанець. Він підлетів до Надео, все ще пристебнутого до саморобних нош. У старого були довгі закручені вусики і пошарпані вуха, що безвольно лежали на його простому вбранні. Без жодного слова він плазом поклав свою шишкувату долоню на груди Надео.

Все село завмерло. Єва чула тільки свистяче дихання старійшини.

- Ти Антикв? - Запитала дівчинка. Галелль сильно тицьнув її дулом рушниці під ребра, і вона впала на коліна.

Вождь сируліанців повернувся до неї, не забираючи руки від грудей Надео. З купки речей на диску він дістав металевий предмет у формі морської черепашки, вставив його собі у вухо і з цікавістю подивився на дівчинку.

- Ти Антикв? - Повторила Єва, внутрішньо приготувавшись до чергового удару від Галелля. Однак удару не було.

Вождь підняв свої густі брови: з-під них дивилися на Єву пронизливі блакитні очі.

– Антикв я і є, мале. Що сталося з нашим братом Надео?

Єва спробувала підійти ближче, але сируліанці міцно тримали її і не пускали.

– Я… я не робила цього. Моя сестра і я, а ще Ровендер Кітт, ми хотіли принести Надео сюди до того, як… до того, як він помре.

Зморшкувата шкіра на лобі Антіква знову опустилася, приховавши очі, і він продовжив обстежити Надео.

- Ровендер Кітт. Це ім'я тут нічого не означає.

- Це ім'я для мене дещо означає, - відповіла Єва. - Хіба це не його рідне село?

– Ні, не вона.

«Невже Галелль привіз нас до іншого сируліанського села?»

Тепер Ровендер у житті їх не розшукати.

- Бідолаха Надео, - сказав Антикв, проводячи пальцями по блідій щоці побратима. - Його дух прагне піти, але електрика, що нині біжить крізь його тіло, не дозволяє цьому статися.

- Ні, - заперечила Єва. - Він тримався, бо дуже хотів потрапити додому до того, як його дух покине цю землю.

- Я не розумію, - з сумним замішанням промовив Антикв. - Як ти могла ... Навіщо ти створила таке з іншим створінням?

- Вона нічого такого не творила, - пролунав голос Єви Вісім. - Це Кадм Прайд. Люди вважають його за свого вождя.

– Лю-ді? І що ж це за клан такий – люди? - Запитав Антикв.

– Люди – такий народ, людські істоти, – відповіла Вісім. – Як Єва та я. Але ми цього не брали.

Антикв недовірливо пирхнув:

- Хитрий раффід, притиснутий зграєю диких даргів, завжди так каже.

– Чому ти не віриш нам? – обурилася Вісім. - Ми могли просто залишити його вмирати в Новій Аттиці. Ви взагалі не уявляєте, що нам довелося пройти, щоб доставити його сюди.

Антикв відмахнувся від слів Єви Вісім, і натовп затягнув її назад. Очевидно, він не хотів слухати більше. Витягнувши слуховий апарат з вуха, вождь розгорнув його і вставив у рот Надео, як ріг, потім витяг зі складок свого вбрання витончене тонке лезо не довше за пальець Єви і повільно проштовхнув його в горло побратима. З рогу почувся гучний видих.