Читати книгу - "Загублена душа, Віталіна Весела"

— Так, чую, звісно. Просто... Справою Чорних Апостолів займається Ален, він знає про цю справу набагато більше. Що стосується твоєї ситуації, я обовʼязково поговорю з ним, скоріше за все, ти маєш рацію, і той чоловік є Володарем Чорних Апостолів, або ж одним з його прислужників з Магічної Вежі, і звичайно ж, їх потрібно зупинити, але... — Олівія зробила паузу, та подивилася на Еліана. — В такому випадку ти й сам розумієш, що саме світить твоєму батькові за змову з ворогом...

— Розумію, і я свідомо тобі це розповів... — він опустив голову та зітхнув. — Я не відчуваю до нього нічого, окрім відрази та ненависті. Саме він винен в усіх стражданнях моєї матері, в тому, як я жив всі ці роки, особливо враховуючи той факт, що за пʼятнадцять років, він досі не признав мене, як свого сина, і тепер дійшло до того, що він планує моє вбивство, виставивши це, як нещасний випадок. То який же з нього батько? Він вчинив не один злочин, і зараз прийшов час розплати.

— Добре, тоді найближчим часом ми це вирішимо, а доки, потрібно виманити твого діда з герцогського замку, і ти поживи тимчасово в Столиці.

— Це було б дуже доречно, адже я останні два тижні мав дуже тривожний сон саме з цієї причини. Але ж як виманити діда, я й гадки не маю, бо обдурити його зовсім не легко. Останні два тижні, я приходив до нього, одразу ж після занять в Академії, пояснивши це тим, що хочу скоріше навчитися герцогських справ.

— Виходить, що після занять, ти знову займався? — запитав Малік, і Еліан підтверджуючи кивнув. — Який жах...

— Слухайте, а в мене, здається, є ідея, — заговорила Амайя, — мій дід, як ви знаєте ректор Академії Наук, і нещодавно, вони зі студентами випускниками розпочали масштабне дослідження, що потребує кількаразового виходу у відкрите море. От я й подумала, може підштовхнути мого діда, щоб той запросив колишнього герцога Отто, як досвідченого мореплавця, для супроводу студентів у відкритому морі, під час їхнього досліду.

Відверто кажучи це була просто блискуча ідея, кращого виходу годі й шукати, тож всі легко погодилися з цим.

Коли активні обговорення в їхній компанії завершилися, і вони нарешті огледілися, то помітили, що всі студенти якось дивно дивляться на їхню компанію. Переглянувшись між собою, вони так і не зрозуміли в чому справа, аж доки до них не підійшла юна Катріна Офелія.

— Вітаю вас всіх. — чемно привіталася дівчинка зі всіма, а потім звернулася прямо до Олівії: — Леді Гілберт, прийміть мої вітання, я надзвичайно щаслива за вас з другим принцом, тепер, після ваших офіційних заручин жодна з тих ходячих непорозумінь, навіть словом не посміє претендувати на принца....

— Які ще заручини? — майже в один голос гукнули здивовані друзі до Олівії.

Сама ж Олівія була не менш здивованою, а коли її співрозмовники голосно про це запитали, від здивування, її очі аж округлилися, а на її обличчі так явно читалися слова: «Ой-йой!». А все було тому, що вона зовсім не думала, що це стане відомо на всю Академію так скоро, хоча, чого ще можна було очікувати, збираючись поріднитися з самим імператором?

— Ну такі справи... Ми з Аленом вирішили оголосити про свої заручини на мій пʼятнадцятий день народження, який він запропонував відсвяткувати в бенкетному залі імператорського палацу...

— Що, твій день народження? — перепитала Амайя. — Та він же через два тижні! Ти взагалі нормальна, чому раніше не повідомила?

— А ти взагалі мовчи, ви двоє, свої заручини взагалі проводили тільки для родичів, та аристократів герцогства Філс! — обурилася Олівія.

— Ну, це так. Але на те були свої причини! В герцогстві тоді не вистачало коштів, після того, як мої брати наламали дров... — бубоніла Амайя, оправдовуючись.

— Ну, от тепер ви знаєте, що у нас будуть справжні заручини...