Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ваші пальці пахнуть ладаном 📚 - Українською

Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ваші пальці пахнуть ладаном" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 146 147 148 ... 155
Перейти на сторінку:
великий успіх. Особливо захоплено сприймала публіка її виконання англійських народних пісень, любов до яких Кетлін пронесла через все своє життя.

У 1952 році її чекав жахливий удар – вона дізналася, що невиліковно хвора (онкологія). Але все ж поїхала на виступи до Австрії, де її чекав воістину тріумф. Через рік знайшла в собі сили повернутися на сцену театру «Ковент-Гарден», де був поставлений її улюблений «Орфей». Але виступила лише у двох спектаклях – із запланованих чотирьох.

Журнал «Опера» з приводу прем’єрного спектаклю Кетлін Феррієр писав:

«Дивовижна краса голосу, висока музикальність і драматична пристрасність дозволили співачці втілити саму серцевину легенди про Орфея, передати печаль людської втрати і всеперемагаючу силу музики. Сценічна зовнішність Феррієр, завжди незвичайно виразна, на цей раз особливо вразила. В цілому це було виконання такої чарівної краси і зворушливості, що вона зовсім затьмарила своїх колег».

…Фракійський співак Орфей за міфом винайшов музику і віршування, став орударем (верховодою) всіх музик, яким було до нього все ж далеко. Його орудки були недосяжні для простих смертних. Він став символом самої музики, яка змушувала рослини схиляти віття, каміння – пересуватися, а диких звірів вона миттєво приборкувала. І безперечно, людей робила людьми. Спів та гра на кіфарі Орфея були чарівними. Його дружина німфа Евридіка загинула від укусу змії. Засмучений Орфей спустився в пекло, своєю музикою приборкав триголового Цербера при вході до Аїда, багатьох там розчулив і повернув кохану у світ білий. Після своєї загибелі – за різними міфами, це сталося від різних причин, – став ще популярнішим в античності героєм. Міф про нього надихнув багатьох драматургів і поетів на створення шедеврів – Есхіла, Еврипіда, Шеллі, Рільке, композиторів Ліста, Глюка, Гайдна, Оффенбаха, Берліоза, Стравинського та інших. У сучасній мові Орфей – символ чудесного музи5ки і співця…

Таким же символом на естраді залишилася і Кетлін Феррієр – чарівна і незрівнянна співачка, котрій немилосердна доля відпустила так мало життя. Кетлін Феррієр піде із життя у 1953 році. Піде, щоб залишитися у світовому мистецтві назавжди.

Будинок Демидова стояв на розі Невського проспекту і Малої Садової вулиці – там часто зупинялися іноземні артисти. (В перебудованому вигляді будинок зберігся й по наші дні – Невський проспект, 54.)

11 квітня 1859 року в будинку Демидова, у Петербурзі померла Анджоліна Бозіо, 29 років.

Коли вона згасала, бюлетені про хід її хвороби друкувалися в газетах і вивішувалися на дверях будинку Демидова.

Приходили відвідувачі і розписувалися в книзі співчуття.

Анджоліна Бозіо народилася в італійському місті Турині, з десяти років навчалася вокалу в Мілані, а вже в 16 років дебютувала в Королівському театрі, де вона виконала партію Лукреції в опері Верді «Двоє Фоскарі». Потім виступала в театрі «Каркано», що змагався із самим «Ла Скала». Анджоліна виступала в багатьох театрах, а в 1848 році вперше вийшла на сцену паризької «Гранд Опера».

Почалася її гучна слава. Через два роки вона вже співатиме в Нью-Йорку – теж із колосальним успіхом. Почалися європейські гастролі італійської примадонни. З незмінним, неймовірним успіхом.

У 1855 році вона з’явилася у Росії, країні своєї раптової, такої ранньої смерті. Улюбленицею російської публіки вона стала після виконання партії Леонори в «Трубадурі»…

Через рік вона виступить у «Пуританах», у відновленому після пожежі Великому театрі в Москві, де була присутня царська сім’я – успіх знову колосально неймовірний.

Вона була молодою, вродливою, надзвичайно талановитою і неповторною – інших таких співачок тоді у світі не існувало. В неї було все: й молодість, і успіх, і… І здавалося, що попереду буде довге-довге життя.

Преса захоплено писатиме про її тріумф і той фурор, що його вона вчинила. «Це було якесь безумство, що перейшло у всенародну любов». Партія Віолетти в «Травіаті» стала її найвищим досягненням.

У «Травіаті» Бозіо зіграла героїню, яка помирає – блискуче, переконливо, і всі дивувалися: звідки молода співачка знає, як помирають люди? Тоді ніхто й не підозрював, що ця роль виявиться генеральною репетицією власної смерті співачки у 29 років.

Диво-чудо тодішньої оперної сцени, повертаючись із Москви до Петербурга на початку 1853 року, дорогою застудилася і підхопила запалення легень… На агонію доля виділила три тижні. Власне, на хворобу й агонію, на останні прояви життя, на передсмертні муки, на конання…

Щодня друкувалися бюлетені про її стан, що погіршувався з кожним днем… 12 квітня 1859 року її ховали.

Здавалось, на похорон співачки зібрався увесь Петербург.

Смерть її була просто безглуздою – як кажуть, спіткнулась на рівному місці. Простудилась у дорозі – хто не простуджується, – і сумний фінал через якихось три тижні.

«До виносу її тіла з будинку Демидова в католицьку церкву зібрався натовп, в тім числі багато студентів, вдячних покійній за концерти для бідних», – писатиме сучасник. Наляканий обер-поліцмейстер Шувалов, остерігаючись безладу, звелів оточити церкву поліцейськими, що викликало загальне обурення. Але побоювання обер-поліцмейстера були даремними. В печальному мовчанні колісниця з гробом і сумна процесія вирушили до католицького кладовища на Виборзькій стороні біля Арсеналу. Розповідають, що несповна розуму (сталося це з ним після звістки про смерть співачки, яку він безтямно любив) граф Орлов (ні, ні, не Михайло Федорович, декабрист, генерал-майор, який помер задовго до смерті Бозіо) повзав у нестямі по землі… Потім його коштами був споруджений красивий пам’ятник співачці, яку фатум забрав так рано. Після ліквідації у 1930-х роках кладовища прах знаменитої співачки покоїться у некрополі майстрів мистецтв Олександро-Невської лаври. (Співачка з 1851 року була замужем за греком з вельми колоритним прізвищем Ксіндавелоніс.)

Тургенєв – великий її поклонник і шанувальник, хоча в принципі він нікого не любив і не визнавав, крім Поліни Віардо, – писав у листі до Гончарова: «Сьогодні дізнався про смерть Бозіо і дуже пожалкував за нею. Я бачив її в день її останньої вистави: вона грала «Травіату»; не думала вона тоді, граючи помираючу, що їй невдовзі доведеться виконати цю роль не на жарт…»

Чернишевський писав у колись знаменитому своєму романі «Что делать», що його ще не так давно мали вивчати в школах, у третьому сні Віри Павлівни: «Коли співає Бозіо, то не можна в 11 годин дістати білетів».

Недоброзичливці – були й такі, – називали її фінал: «красива смерть перетворилася у заключний акт опери, лібрето якій – життя». (На здатність Бозіо геніально втілювати образи помираючих героїнь свого часу звернув увагу Ф. М. Толстой у статті «Три агонії м-м Бозіо» в петербурзькій франкомовній газеті – маючи на увазі партії Віолетти, Леонори і Луїзи Міллер.) Між іншим,

1 ... 146 147 148 ... 155
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваші пальці пахнуть ладаном», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ваші пальці пахнуть ладаном"