Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"

Двічі на день вони відвідували шкільну лікарню: Невіл уже виписався, а от Білл ще залишався там під наглядом мадам Помфрі. Його шрами не загоювалися; чесно кажу чи, він тепер дуже нагадував Дикозора Муді, хоч мав, на щастя, цілі очі й ноги, та й характер його, здається, змін не зазнав. Тільки тепер невідь-звідки у нього з’явилася пристрасть до недосмажених стейків з кров’ю.

— …то йому ше дюже пошчастило, шо він одгушується зі мною, — пожартувала Флер, підбиваючи Біллові подушки, — бо тут усі стгашенно пегесмажують м’ясо, я завшти тсе казала.

— Доведеться мені, мабуть, змиритися з тим, що він на ній ожениться, — зітхнула Джіні трохи згодом того ж вечора, коли сиділа з Гаррі, Роном та Герміоною біля відчиненого вікна ґрифіндорської вітальні й дивилася на оповиті сутінками шкільні угіддя.

— Не така вона й погана, — знизав плечима Гаррі. — Хоч і негарна, — швиденько додав, коли Джіні підняла брови. Вона мимохіть засміялася.

— Ну, якщо вже мама її витримує, то я теж витримаю.

— Ще хтось зі знайомих помер? — запитав Рон Герміону, яка переглядала «Вечірній віщун».

Герміона скривилася від награної твердості його голосу.

— Ні, — сказала вона, згортаючи газету. — Снейпа й досі розшукують, але жодних слідів…

— Певно, що жодних, — Гаррі гнівався щоразу, коли виринала ця тема. — Снейпа не знайдуть, поки не знайдуть Волдеморта, а судячи з того, що за весь цей час його так і не спромоглися знайти…

— Я йду спати. — позіхнула Джіні. — Я вже не спала нормально, відколи… ну… треба нарешті виспатися.

Вона поцілувала Гаррі (Рон демонстративно відвернувся), помахала всім іншим рукою й пішла до дівчачих спалень. Щойно за нею зачинилися двері, як Герміона нахилилася до Гаррі з надзвичайно «Герміониним» виразом обличчя.

— Гаррі, я сьогодні вранці в бібліотеці щось знайшла…

— Р.А.Б.? — запитав Гаррі й випростався.

Він не відчував такого, як колись, збудження, цікавості, палкого прагнення дістатися до самого дна таємниці; він просто знав, що необхідно з’ясувати правду про істинний горокракс, перш ніж він вирушить далі по тій темній і звивистій стежці, що простяглася перед ним, по стежці, на яку вони ступили разом з Дамблдором і яку тепер він повинен був пройти сам. Десь має бути не менше, як чотири горокракси. і кожен треба знайти І знищити, бо лише після того з’явиться хоч якась можливість убити Волдеморта. Гаррі подумки промовляв їхні назви, ніби таким чином міг хоч якось до них наблизитися: "медальйон… чашка… змія… щось від Ґрифіндора чи Рейвенклов… медальйон… чашка… змія… щось від Ґрифіндора чи Рейвенклов…"

Ця мантра пульсувала в свідомості, коли Гаррі лягав спати, І його сни були сповнені чашок, медальйонів та загадкових предметів, до яких він ніяк не міг добутися, хоч Дамблдор і пропонував Гаррі мотузяну драбину, що перетворювалася на змій одразу, як він починав по ній лізти…

На другий день після смерті Дамблдора Гаррі показав Герміоні записку з медальйона, і хоч вона відразу й не розпізнала, щоб ці ініціали належали якомусь маловідомому чаклунові, про якого вона могла десь читати, однак тепер бігала в бібліотеку значно частіше, ніж треба людині, яка не має домашніх завдань.

— Ні, — сказала вона сумно, — Гаррі. Я намагалася, але нічого так і не знайшла… є двоє доволі відомих чаклунів з такими ініціалами… Розалінда Антігона Банґз… Руперт «Аксебанґер» Брукстентон… але вони тут не підходять. Судячи з тієї записки, особа, що викрала горокракс, знала Волдеморта, а я не можу знайти навіть мізерних свідчень, що Банґз чи Аксебанґер мали з ним щось спільне… Ні, власне кажучи, йдеться про… Снейпа.

Вона страшенно нервувалася, коли мусила вимовляти це ім’я.

— І що з ним? — гірко спитав Гаррі, знову падаючи в крісло.

— Тільки те, що я мала рацію у цій історії з Напівкровним Принцом, — невпевнено сказала вона.

— Герміоно, а ти можеш не сипати мені сіль на рану? Знаєш, як мені самому зараз погано?

— Ні… ні… Гаррі, я не це мала на увазі! — негайно заперечила вона, озираючись, чи ніхто їх не підслуховує. — Просто я мала рацію, що той підручник колись був пов’язаний з Айліною Принц. Розумієш… вона — Снейпова мати!

— Я бачив, що вона не красуня, — і собі докинув Рон. Герміона пропустила його слова повз вуха.

— Я переглянула всі старі «Віщуни», і там було крихітне повідомлення, що Айліна Принц виходить заміж за Тобіаса Снейпа, а пізніше ще одне повідомлення про те, що вона народила…

— …вбивцю, — зронив Гаррі.

— Так, — погодилася Герміона. — Отже… я мала рацію. Снейпові подобалося бути «напівпринцом», розумієш? Судячи з повідомлення у «Віщуні», Тобіас Снейп був маґлом.

— Усе сходиться. — замислився Гаррі. — Він випинав чистокровну лінію свого родоводу, щоб мати змогу крутитися біля Луціуса Мелфоя та інших типів… він такий самий, як Волдеморт. Мати-чистокровка, батько — маґл… Соромився свого походження, прагнув, щоб його боялися, вдавався для цього до темних мистецтв, вигадав собі ефектне нове ім’я… Лорд Волдеморт… Напівкровний Принц…, і як Дамблдор не розумів?…

Він замовк і задивився у вікно. Ніяк не міг перестати думати про ту непростиму Дамблдорову довіру до Снейпа… а Герміона щойно нагадала, що й він, Гаррі, піймався на подібний гачок… попри явну лиховісність тих нашкрябаних закарлючок-заклять, він відмовлявся думати погано про такого розумного хлопця, що так багато йому до поміг… Допоміг йому… зараз ця думка пекла мов рана…

— Я досі не збагну, чого він тебе не заклав за те, що ти користувався тим підручником, — здивувався Рон. — Він же ж мусив знати, де ти всього набрався.

— Він знав, — гірко буркнув Гаррі. — Він дізнався тоді, коли я вжив «Сектумсемпру». Йому й виманології не треба було… а може, він збагнув ще раніше, коли Слизоріг почав хвалитися моїми блискучими успіхами у вивченні настійок… тільки навіщо він залишав свій старий підручник у шафі?

— Але ж чому він тебе не заклав?

— Навряд чи він