Читати книгу - "Чотири сезони"

— Слухай сюди, — сказав Ейс. — Краще поклади пушку, поки ногу собі з неї не прострелив. Тобі не стане пороху й бабака з неї вбити. — Він знову рушив уперед із лагідною усмішкою. — Ти, мале вбоге обдристане чмо, у мене зжереш цей йобаний ствол.

— Ейсе, якщо ти зараз же не спинишся, я вистрелю. Богом клянуся.

— І в тююю-ряяягу підеш! — тихо проспівав Ейс, ні на мить не завагавшись. Усмішка не сходила з його лиця. Решта спостерігали за ним із жахом і захватом… так само, як ми з Тедді та Верном дивилися на Криса. Ейс Мерил був найтвердішим горішком на багато миль навкруги, і я сумнівався, що Крису вдасться взяти його на пушку. І що лишалося в підсумку? Ейс не думав, що дванадцятилітній шкет зможе в нього вистрелити. Я вважав, що він помиляється. Думав, що Крис вистрелить в Ейса ще до того, як Ейс встигне забрати в нього батьків пістолет. За ті кілька секунд, що лишалися на роздуми, у мені зміцніла впевненість, що зараз станеться щось погане. Таке погане, що в мене ще в житті такого не було. Може, убивство. І все через суперечку за те, кому має дістатися труп.

— Куди тобі, Ейсе? — тихо та з жалем у голосі спитав Крис. — У руку чи в ногу? Я вибирати не можу. Сам вибери.

Й Ейс зупинився.

27

Його обличчя витягнулося, і раптом на ньому я вгледів жах. Напевно, подіяли не так слова Криса, як його тон — у ньому вчувався справдешній жаль через те, що все так погано й от-от стане ще гірше. Якщо то був блеф, то найкращий з усіх, які я бачив. Решту старших хлопців він переконав на сто відсотків. Вони накуксилися так, наче хтось перед ними підніс сірника до феєрверка з коротким шнурком.

Ейс поволі опанував себе. М’язи обличчя знову напружилися, губи стислися, і він глянув на Криса так, як дивляться на того, хто зробив серйозну ділову пропозицію — об’єднати дві ваші компанії в одну, викупити твій кредит чи відстрелити тобі яйця. Той очікувальний вираз був сповнений цікавості: він давав знати, що весь жах або вивітрився, або був узятий у шори. Ейс зважив свої шанси не бути застреленим і зрозумів, що вони не настільки на його користь, як він думав. Але він досі був небезпечний — може, навіть небезпечніший, ніж до того. Такого відвертого балансування на межі війни я відтоді не бачив більше ніколи. Жоден із них не блефував, обоє були цілком серйозні.

— Гаразд, — тихо мовив Ейс до Криса. — Але я знаю, що тебе після цього чекає, уйобок.

— Ні, не знаєш, — сказав Крис.

— От мале гівно! — вигукнув Очисько. — Ти в мене за це на розтяжці лежатимеш.

— У сраку мене поцілуєш, — відповів йому Крис.

Щось нерозбірливо гаркнувши від люті, Очисько рвонув уперед, і Крис випустив кулю у воду за десять футів перед ним. Порснув фонтан бризок. Очисько вилаявся й відскочив назад.

— Гаразд. І що тепер? — спитав Ейс.

— А тепер ви сядете у свої тачки й помчите на них у Касл-Рок. А що буде далі, то вже мене не гребе. Але він вам не дістанеться. — Носаком намоклого кеда він легко, мало не поштиво торкнувся Рея Бравера. — Січете?

— Зате нам дістанешся ти, — пообіцяв Ейс. На його обличчя повернулася усмішка. — Ти ж у курсі, га? Ще й як дістанешся. Ми тебе покалічим. У лікарню, блять, тебе заберуть із відкритими переломами, нахуй. Чесно.

— Ой, пиздуй додому й мамку свою знов потрахай. Я чув, їй подобається, як ти їй стромляєш.

Ейсова усмішка застигла, мов заморожена.

— Я тебе вб’ю. Ніхто не сміє насміхатися з моєї матері.

— Я чув, твоя мамка за бакси дає, — поінформував його Крис. Ейс пополотнів, став майже так само страшенно блідий, як і Крис. А Крис додав: — А ще чув, вона робе мінет за пару монет для музичного автомата. Я чув…

І тут з усією силою раптово повернулася буря. Тільки замість зливи з неба посипав град. Замість перешіптуватись чи розмовляти, ліс ожив барабанним дробом із джунглів, як їх зображають у дешевих фільмах категорії B, — то величезні градини бумкали об стовбури дерев. Я відчув, як по плечах луплять жалючі камінці, наче їх жменями з неба жбурляє якась наділена інтелектом лиха сила. Та стократ гіршим було те, що град став бити по Рею Браверу, який лежав горілиць, ляскав по його обличчю і знову нам про нього нагадав, про його жахливу й нескінченну терплячість.

Першим підірвався Верн. Із лементом він кинувся нагору, на залізничний насип, і великими кроками вмить його подолав. Тедді тримався ще хвилину, а потім побіг слідом за ним, здійнявши руки над головою. З того боку, де топталися старші хлопці, Вінс Дежарден незграбно пірнув під найближчі дерева, а за ним і Кудлатий Браковіч. Але інші не зрушили з місця, і Ейс знову вишкірився.

— Ґорді, не йди, — тихим тремким голосом попрохав Крис. — Залишся зі мною.

— Я тут.

— Уперед, — сказав Крис Ейсу. Усе тремтіння магічним чином випарувалося з його голосу. Він говорив так, наче повчав дурнувате немовля.

— Ми тебе дістанемо, — відповів Ейс. — Не думай, що ми забудем, бо ми не забудем. Ти, малий, круто облажався.

— Гаразд. А тепер ідіть, іншим разом дістанете.

— Ми тебе, Чемберз, підстережемо. Ми…

— Пішли геть звідси! — заволав Крис і націлив пістолет. Ейс відступив назад.

Ще хвилину він вивчав Криса поглядом, потім кивнув і розвернувся.

— За мною, — наказав він решті. Та знов озирнувся через плече, щоб ще раз подивитися на Криса й на мене. — До зустрічі.

Вони зникли за лісосмугою, що відокремлювала болітце від дороги. А ми з Крисом стояли цілковито нерухомо — попри той град, що по нас шпарив, до почервоніння обпікав шкіру й збирався