Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Ти б охоче й цигарки у мене забрав, якби міг, еге ж? — спитав він у вітру. Той лиш зітхнув у відповідь. Метью та Маркус мали тверді переконання щодо пасивного куріння. Хоча дим від курця й не убиває їх, казали вони, але це іще не причина, щоб вампіри чаділи тютюновим димом, намагаючись отруїти ним решту.

— Бо якщо ми потруїмо їх димом, то ким же ми харчуватимемося? — зазначив Маркус зі своєї залізною логікою. То була дивна думка як для вампіра, але Маркус був відомий своїми екстраординарними судженнями, а Метью в цьому сенсі був не кращим. Цю схильність Гелоуглас пояснював надміром освіти.

Допаливши цигарку, він знову засунув руку в кишеню і видобув звідти маленьку шкіряну торбинку. У ній було двадцять чотири кружальця радіусом один дюйм та чверть дюйма завтовшки. Вони були вирізані з гілки, яку від зірвав з ясена, що ріс побіля дому його предків. Кожне кружальце мало знак, випалений на його поверхні, — то була абетка мови, якою вже ніхто не говорив.

Він завжди щиро шанував магію, навіть іще до того, як зустрів Діану Бішоп. На суходолі й на морі гуляли сили, які до пуття не розуміло жодне створіння, і Гелоуглас мав достатньо розуму, щоб не стояти у них на дорозі, коли вони наближалися. Але проти рун він встояти не міг. Бо вони допомагали йому знаходити вірний курс у непевних водах його долі.

Він підчепив пальцями гладенькі дерев’яні кружальця, і вони просипалися крізь них, мов вода. Гелоуглас хотів знати: як рухається вода — припливом чи відпливом. Проти де Клермонів чи за них?

Коли його пальці завмерли, він витягнув руну, яка скаже йому, як стоять справи. Нід — руна відсутності й бажання. Гелоуглас знову заглибив руку в торбинку, щоб краще зрозуміти — що йому потрібно від майбутнього. Одал — символ домівки, родини та спадщини. І він витягнув останню руну, яка покаже йому, як здійснити своє давнє бажання бути на своєму місці.

Руна Рад. То була руна, яка збивала з пантелику, бо означала як приїзд, так і від’їзд, як початок подорожі, так і її кінець, як першу зустріч, так і довгождане возз’єднання. Гелоуглас стиснув дерев’яне кружальце в долоні. Цього разу його значення було чітким і ясним.

— І вам у добрий час, тітонько Діано. І візьміть із собою дядька мого, — сказав Гелоуглас, звертаючись до моря та неба. А потім осідлав свій мотоцикл і вирушив у майбутнє, яке більше не міг ані уявляти, ані відкладати.

Розділ IV

Імперія: Прага

27

-Де мої червоні панчохи? — Метью поплентався униз і невдоволено скривився на коробки, розкидані по всьому першому поверсі. Його настрій істотно погіршився на півдорозі нашої чотиритижневої подорожі, коли ми розпрощалися в Гамбурзі з П’єром, дітьми та нашим багажем. Через те, що їхали з Англії до католицької країни, ми втратили десять додаткових днів через розбіжність у календарях. У Празі зараз було одинадцяте березня, а діти та П’єр іще тільки мали прибути.

— У цьому безладі я ніколи їх не знайду! — вигукнув Метью, зриваючи свою злість на одній з моїх нижніх спідниць.

Нам довелося кілька тижнів жити з того, що містилося у наших спарених торбах та одній спільній валізі, а наші пожитки наздогнали нас через три дні після того, як ми зупинилися у високому й вузькому будинку, що примостився на крутій вулиці, котра вела до Празького замку. Вулиця мала назву Шпоренгассе. Мабуть, наші сусіди-німці назвали вулицю Шпорною через те, що лише за допомогою шпор можна було змусити коня видряпуватися угору.

— А я й не знала, що ти носиш червоні панчохи, — сказала я, випрямляючись.

— Ношу, — відповів Метью і почав порпатися в коробці з моєю білизною.

— Там їх немає, — зауважила я, підкреслюючи очевидний факт.

Вампір скрипнув зубами.

— Я вже скрізь перешукав.

— Зараз їх знайду, — пообіцяла я, пильно поглянувши на його бездоганно респектабельні чорні панчохи. — А чому червоні?

— Тому, що мені хочеться привернути увагу імператора Священної Римської імперії! — відказав Метью і пірнув в іще одну купу моєї одежі.

Криваво-червоні панчохи зроблять більше, аніж просто приваблять ліниві погляди, особливо з огляду на той факт, що чоловік, котрий збирався їх вдягнути, був височенним вампіром шести футів трьох дюймів на зріст, і більшу частину цього зросту складали ноги. Однак Метью вперто дотримувався свого плану. Я зосередилася, попрохала панчохи показатися на виду і почала стежити за червоними пасмами. Здатність відстежувати й знаходити людей та предмети була неочікуваним і сприятливим побічним ефектом мого ткацького відьомського ремесла, і я вже кілька разів мала змогу скористатися цим талантом під час нашої подорожі.

— А чи прибув посланець від мого батька? — спитався Метью, додаючи іще одну з моїх спідниць до сніжно-білої гори, що виростала поміж нами, і знову почав свої розкопки.

— Так. І він щось залишив — отам, біля дверей. — Я швидко перебрала вміст комода: рукавички, зроблені з залізних кружалець, щит із двоголовим орлом та якась вишукано вирізьблена штучка, схожа на ступку з товкачиком. Із переможним вигуком я підняла над головою довгі червоні «шланги». — Знайшла!

Та Метью вже забув про панчішну кризу. Тепер його увагою заволоділа батькова посилка. Я підійшла подивитися, що ж там його так зацікавило.

— Це що… Босх? — Я була знайома з творчістю художника Єроніма Босха через його химерне відтворення алхімічного устаткування в своїх полотнах та не менш химерний символізм. Свої панно він населяв летючими рибами, комахами, величезними хатніми й господарськими причандаллями та еротичними зображеннями фруктів. Іще задовго до того як психоделізм став модним, Босх побачив світ в яскравих кольорах та бентежно-несподіваних комбінаціях.

Однак, як і полотно Гольбейна в Старій Хижці Метью, цей твір був мені не відомим. Він становив триптих, складений з трьох дерев’яних панелей. Призначені для розташування на вівтарі, триптихи тримали складеними за винятком особливих релігійних свят. У сучасних музеях триптихи рідко виставлялися в розкритому вигляді. «Скільки ж цікавих та приголомшливих образів я могла пропустити!» — подумалося мені.

Зовнішні панелі митець покрив шовковистим чорним барвником. Дві передні панелі охоплювало засохле дерево, що поблискувало в місячному сяйві. У його корінні скоцюрбився маленький вовк, а на горішніх гілках примостилася сова. І сова, і вовк знаюче вдивлялися у