Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

- Гаррі, а ось ти переконав ще когось! - схвильовано вигукнула Герміона. - «Прочитавши вашу версію, я дійшла висновку, що «Щоденний віщун» ставився до вас дуже несправедливо... мені геть не хотілося б думати, що Той-Каго-Не-Можна-Називати повернувся, але я змушена визнати, що ви кажете правду...» Ой, це просто чудо!

- Цей теж вважає, що ти верзеш дурниці, - шпурнув через плече зіжмаканого листа Рон, - ...а оця пише, що ти навернув її на свою віру, і вона вважає тебе справжнім героєм... навіть додала свою фотографію... ого!

- Що тут відбувається? - пролунав штучно солодкий, тоненький, мов у дівчинки, голосок.

Тримаючи в руках пачку конвертів, Гаррі підвів голову. За Фредом і Луною стояла професорка Амбридж, а її вирячені ропушачі очі дивилися на весь цей гармидер з сов та листів на столі перед Гаррі. З-за її спини виглядали інші учні.

- Чому ви отримали стільки листів, містере Поттере? - повільно прошипіла професорка.

- А що, це вже злочин? - голосно спитав Фред. - Заборонено отримувати пошту?

- Думайте, що говорите, містере Візлі, бо заробите покарання, - сказала Амбридж. - Ну що, містере Поттере?

Гаррі вагався, та хіба приховаєш те, що він зробив? Примірник «Базікала», однак, рано чи пізно потрапить їй на очі.

- Це відгуки читачів на моє інтерв'ю, - відповів Гаррі. - Про те, що сталося зі мною в червні.

Чомусь він зиркнув при цьому на вчительський стіл. Гаррі мав дивне відчуття, що Дамблдор щойно за ним спостерігав, та коли він глянув на директора, той був заглиблений у бесіду з професором Флитвіком.

- Інтерв'ю? - перепитала тоншим і пронизливішим, ніж завжди, голосом Амбридж. - Що ви маєте на увазі?

- Кореспондентка мене питала, а я відповідав, - пояснив Гаррі. - Ось...

І він кинув їй примірник «Базікала». Вона його впіймала й глянула на обкладинку.

Її бліде одутле обличчя вкрилося бридкими фіолетовими плямами.

- Коли ви це зробили? - запитала вона, і її голос легенько затремтів.

- У минулі вихідні в Гоґсміді, - відповів Гаррі.

Вона втупилася у нього, аж світячись од гніву, а журнал трусився в її куцих пальцях.

- Ви більше не будете відвідувати Гоґсмід, містере Поттере, - прошепотіла вона. - Як ви посміли... як ви могли... - Вона набрала повні груди повітря. - Я весь час намагалася відучити вас від брехні. Але до вас це, бачу, й досі не дійшло. П'ятдесят очок з Ґрифіндору і ще один тиждень покарань.

І вона пішла, притискаючи до грудей «Базікала». Учні проводили її поглядами.

Невдовзі по всій школі були розвішані величезні об'яви, причому не тільки на дошці оголошень, а й у всіх коридорах та класах.

НАКАЗОМ ВЕРХОВНОГО ІНКВІЗИТОРА ГОҐВОРТСУ

Учнів, у яких знайдуть журнал «Базікало», буде відраховано.

Цей наказ видано згідно з освітньою постановою номер двадцять сім.

Підпис: Долорес Джейн Амбридж, Верховний інквізитор

Герміона чомусь щоразу, як наштовхувалася на таке оголошення, аж сяяла від задоволення.

- Чому ти так радієш? - поцікавився Гаррі.

- Гаррі, невже ти не розумієш? - пояснила Герміона. - Щоб кожнісінький учень школи обов'язково прочитав твоє інтерв'ю, не можна було вигадати нічого кращого, ніж його заборонити!

Схоже було, що Герміона мала цілковиту рацію. До вечора учні вже цитували одне одному те інтерв'ю, хоч Гаррі ніде не помітив навіть клаптика з «Базікала». Він чув, як про інтерв'ю шепотіли перед дверима класів, на уроках і за обідом, а Герміона повідомила, що його обговорювали навіть у дівчачому туалеті, коли вона туди забігала перед уроком стародавніх рун.

- А тоді вони побачили мене й засипали запитаннями, бо знали, що ми з тобою друзі, - розповідала Герміона з сяючими очима, - і знаєш, Гаррі, мені здається, що вони тобі повірили! Думаю, ти їх нарешті переконав!

Професорка Амбридж тим часом нишпорила по школі, навмання зупиняючи учнів і наказуючи їм вивертати кишені та розгортати підручники. Гаррі знав, що вона полює на примірники «Базікала», але учні були до цього вже готові. Вони зачарували сторінки з Гарріним інтерв'ю, щоб усі, крім них самих, бачили тільки розділи з підручників або просто чисте місце. Незабаром у школі, здається, не залишилося жодного учня, який не прочитав би інтерв'ю.

Учителям, звичайно, згідно з освітньою постановою номер двадцять шість, було заборонено згадувати про інтерв'ю, але вони все одно примудрялися показати своє ставлення. Професорка Спраут нагородила Ґрифіндор двадцятьма очками, коли Гаррі передав їй поливальницю. Усміхнений професор Флитвік наприкінці уроку замовлянь тицьнув йому в руки коробку пискливих цукрових мишок, прошепотів: «Цсс!» і пішов. А професорка Трелоні вибухла істеричними риданнями на уроці віщування й оголосила приголомшеним учням і незадоволеній Амбридж, що Гаррі врешті-решт не помре трагічно й передчасно, а доживе до похилого віку, стане міністром магії й матиме дванадцятеро дітей.

Та найбільше Гаррі зрадів, коли наступного дня поспішав на трансфігурацію, а його наздогнала Чо.

Не встиг він отямитись, як вона схопила його за руку й зашепотіла на вухо:

- Пробач мені, дуже-дуже прошу. Твоє інтерв'ю було таке сміливе... я навіть розридалася.

Йому було прикро, що вона знову лила сльози, але й приємно, що вони помирилися. Особливо Гаррі зрадів, коли вона, перед тим як бігти далі, швиденько цмокнула його в щоку. Та не встиг він дійти до кабінету трансфігураціі, як сталася ще одна приємна подія - з натовпу перед класом до нього вийшов Шеймус.

- Я хотів сказати, - пробелькотів він, дивлячись на ліве Гарріне коліно, - що я тобі вірю. І ще я вислав примірник цього журналу мамі.

Якщо Гаррі ще чогось не вистачало для цілковитого щастя, то цим виявилася реакція Мелфоя, Креба і Ґойла. Він їх побачив по обіді в бібліотеці. Вони щось обмірковували, стуливши докупи голови, з миршавим на вигляд хлопцем, котрого, як прошепотіла Герміона, звали Теодор Нот. Зиркнули на Гаррі, що шукав на полицях книгу про часткове щезнення - Ґойл погрозливо хруснув суглобами пальців, а Мелфой щось лиховісно зашепотів Кребові. Гаррі чудово розумів, чому вони так поводяться - адже він сказав у інтерв'ю, що їхні батьки належать до смертежерів.

- А найкумедніше, - весело прошепотіла Герміона, коли вони виходили з бібліотеки, - що вони не можуть нічого