Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

віднайдеш ти завжди.

— Не інакше як запашні свічі, що їх палять уночі, аби позначити час! — вигукнув Цзя Чжен.

— Вірно! — підтвердив Баоюй, випередивши Дайюй.

Цзя Чжен заходився читати наступну загадку:

Ось непорушно він стоїть, а південь, хай, ліворуч — То південь буде навпаки, та й північ не праворуч... Сян[217] зажуривсь — тоді і він бере журбу в думки, Весь день сміється Сян — і він сміється залюбки... Я натякну: усюди є у нас предмет такий.

— Чудова загадка! — похвалив Цзя Чжен. — Мабуть, це дзеркало.

— Вірно, — всміхнувся Баоюй.

— А хто придумав? — запитав Цзя Чжен. — Під нею немає підпису.

— Мабуть, Баоюй придумав, — мовила матінка Цзя.

Цзя Чжен нічого на це не сказав і почав читати останню загадку, її придумала Баочай:

Є очі на лиці, нема зіниць, і створений для пустоти живіт. Та стрічі радість є біля у води, як лотоса порозкривався цвіт. Коли ж з утуна листя опада[218], розлуці черга настає, ачей, Любов подружжя тільки до зими, лиш до зими — і то навряд іще. ...Будь-хто розгадку знайде між речей![219]

Цзя Чжен задумався:

«Предмет загадки звичайнісінький, нічого особливого в ньому немає, але якщо дівчина в такому юному віці складає такі загадки, виходить, не призначені їй ні щастя, ні довголіття!»

Цзя Чжен засмутивсь і стояв, похнюпившись. Матінка Цзя вирішила, що Цзя Чжен утомився, до того ж при ньому молоді боялися веселитися, тому вона сказала:

— Іди відпочивай! Ми незабаром теж розійдемося.

Цзя Чжен кілька разів шанобливо кивнув, попросив матір випити чашку вина й пішов до себе. Він одразу ліг, але заснути не міг і перевертався з боку на бік, огорнутий глибоким сумом.

Матінка Цзя тим часом після того, як він пішов, сказала дітям:

— Тепер можете веселитися скільки завгодно.

Не встигла вона це вимовити, як Баоюй підбіг до ліхтаря й затараторив, висловлюючи свої судження про загадки, яка гарна, яка не зовсім удала, а яка взагалі ні на що не годиться. При цьому він так розмахував руками, що був схожий на мавпочку, спущену із прив’язі.

— Що ти розійшовся? — зупинила його Дайюй. — Куди пристойніше спокійно сидіти, вести розмову й жартувати, як це було спочатку.

Фенцзє, що повернулася в цей час із внутрішніх кімнат, сказала:

— Батькові не можна відходити від тебе ні на крок. Жаль, треба було натякнути йому, щоб змусив тебе складати загадки у віршах! Отоді б ти попотів!

Баоюй розсердився, підбіг до Фенцзє, заходився її термосити.

Посидівши ще трохи, матінка Цзя відчула втому — вже пробили четверту варту. Вона наказала