Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Останній аргумент королів, Джо Аберкромбі 📚 - Українською

Читати книгу - "Останній аргумент королів, Джо Аберкромбі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Останній аргумент королів" автора Джо Аберкромбі. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 147 148 149 ... 180
Перейти на сторінку:
назад, закрутившись у знавіснілому повітрі, а відтак услід йому полетів наплічник. Тріпотіла рвана тканина. Шкіра на його вискаленому обличчі вкрилася брижами й натягнулася.

— Ні! — До Першого з-поміж магів відчайдушно потягнулась одна хапка дряпуча рука, напруживши кінчики пальців.

— Так, — відповів Баяз, і повітря довкола його усміхненого обличчя затремтіло, наче над пустелею.

З Мамунових пальців зірвалися нігті, його простягнута рука зігнулася, тріснула й відірвалася від плеча. Бездоганна шкіра відходила від кістки й шарпалася, наче парусина у шквал; із його розірваного тіла вилітав бурий порох, схожий на пісок під час бурі над дюнами.

Раптом Мамуна швидко понесло геть, і він врізався у стіну попід дахом однієї з високих будівель. Із країв нерівної діри, яку він залишив по собі, виривалися цеглини й линули назовні і вгору. Вони долучалися до паперу, що шарпався, каменю, що метався, дощок, які крутились, і трупів, які борсалися, в повітрі край площі. Вони дедалі швидше крутились у колі руйнації, що повторювало залізні кола на землі. Ось буря сягнула дахів високих будівель, а тоді — ще вище. Вона білувала та обдирала все, що траплялося їй на шляху, щомиті руйнуючи нові камінь, скло, дерево, метал, плоть, стаючи темнішою, швидшою, гучнішою й потужнішою.

Через бездумний гнів вітру Ферро ледве розчула голос Баяза:

— Бог усміхається, споглядаючи результати.

Шукач підвівся й похитав зболілою головою. Із його волосся полетів бруд. У нього по руці текла кров, виділяючись червінню на білому тлі. Вочевидь, світ усе-таки не загинув.

Але явно був до цього близький.

І міст, і вартівня зникли. Там, де колись стояли вони, не було нічого, крім великої купи поламаного каменю й широкої прірви у стінах. А ще — сили-силенної пилу. Хтось досі когось убивав, але набагато більше людей качалися, задихалися й стогнали, ледве пробираючись крізь сміття. Від їхнього бойового духу і сліду не лишилося. Шукач знав, що вони відчувають.

Хтось тим часом видирався на ту купу сміття, де колись був рів, і прямував до пролому. Хтось зі скуйовдженим волоссям і довгим мечем у руці.

Хто, як не Лоґен Дев’ятипалий?

— Ох, от лайно, — вилаявся Шукач. Лоґенові раптом стукнула в голову справжня дурня, та це й близько не було найстрашнішим. За ним уздовж того мосту з уламків ішов дехто ще. Дрижак, із сокирою в руці, зі щитом на передпліччі й набурмосеним брудним лицем, як у людини, що думає про якусь темну справу.

— Ох, от лайно!

Мовчун знизав запорошеними плечима.

— Треба за ними піти.

— Ага. — Шукач тицьнув великим пальцем у Червону Шапку, який саме підводився з землі й струшував із плаща купу щебеню. — Збери трохи хлопців, гаразд? — Він показав клинком меча на пролом. — Ми туди.

Трясця, йому, як завжди, хотілося посцяти.

Джезаль задкував тінистою залою, майже не наважуючись навіть дихати й відчуваючи, як піт щипає йому долоні, шию, поперек.

— Чого вони чекають? — пробурмотів хтось.

Угорі щось легенько рипнуло. Джезаль підвів погляд на чорні крокви.

— Ви чули…

Стелю пробив якийсь силует, що полетів білим вихором униз, до коридору, і розплющив одного з Лицарів Тіла. У його нагруднику залишилися дві великі вм’ятини від ніг упалої, а з його забрала бризнула кров.

Жінка всміхнулася Джезалеві.

— Пророк Калул шле вітання.

— Союз! — заревів інший лицар і кинувся вперед.

Ось його меч зі свистом полетів до неї. А ось вона вже по інший бік коридору. Клинок бомкнув об кам’яну підлогу, нікому не заподіявши шкоди, а лицар хитнувся вперед. Жінка схопила його під пахвою, злегка зігнула коліна й пожбурила його так, що він із криком пробив стелю. Згори дощем посипалася розтріскана штукатурка, тимчасом як жінка схопила за шию ще одного лицаря й гепнула його головою об стіну з такою силою, що він так і застряг у розтрощеній кам’яній кладці — тільки ноги в латах повисли. Довкола його обм’яклого трупа попадали з підставок старовинні мечі й загриміли на підлогу коридору.

— Сюди!

Верховний суддя потягнув Джезаля, отетерілого й безпорадного, до золочених подвійних дверей. Ґорст підняв один важкий чобіт і копнув їх так, що вони здригнулися й розчахнулися. Вони ввірвалися до Зали дзеркал, із якої вже зникли численні столи, що стояли там у вечір Джезалевого весілля. Залишився тільки цілий акр порожнього начищеного кахлю.

Джезаль побіг до віддалених дверей. Його гучні кроки й важке, хрипке, нажахане дихання розходилися луною по величезній залі. Він бачив себе на бігу, викривленого у дзеркалах далеко попереду та обабіч себе. Сміховинне видовище. Король-блазень, який рятується втечею у власному палаці. Корона набакир, пошрамоване обличчя всіяне краплями поту та обм’якло від жаху і виснаження. Він загальмував і мало не перекинувся через поспіх, а Ґорст мало не врізався йому в спину.

Поряд із віддаленими дверима сиділа на підлозі одна із близнючок, спершись спиною на дзеркальну стіну й відображаючись у ній так, ніби притулилася спиною до сестри. Вона підняла одну мляву руку, заляпану багрянцем крові, й помахала.

Джезаль крутнувся до вікон. Не встиг він бодай подумати про втечу, як друга близнючка увірвалася до зали. Вона ввалилася досередини з дощем блискучого скла й покотилася по начищеній підлозі, зіп’ялася на ноги й загальмувала.

Вона провела довгою рукою по золотому волоссю, позіхнула і прицмокнула губами. Запитала:

— У тебе коли-небудь виникало відчуття, ніби всі веселощі дістаються комусь іншому?

Розплата

Червона Шапка мав рацію. Гинути тут причин не було. Принаймні ні в кого, крім Кривавої Дев’ятки. Тому гадові вже давно час визнати свою провину.

— Ще живий, — прошепотів Лоґен, — ще живий.

Він прокрався за ріг якоїсь білої будівлі, а тоді — до парку.

Він пам’ятав це місце повним людей. Вони сміялися, їли, розмовляли. Тепер тут сміху не було. Він бачив на газонах розкидані тіла. Як в обладунках, так і без. Чув якийсь далекий рев — мабуть, від бою десь удалині. Ближче не було нічого, крім сичання вітру в голому гіллі та хрускоту його власних кроків по гравію. Коли Лоґен підкрався до високої стіни палацу, йому защипало шкіру.

Важкі двері зникли: в арковому вході висіли лише перекручені петлі. В садах по той бік було повно трупів. Люди в обладунках, неодмінно пом’ятих і закривавлених. Ціла юрба лежала на стежці, що вела від воріт. Люди були розчавлені й розбиті, неначе по них гамселили велетенським молотом. Один із них був повністю перетятий навпіл, і його половини лежали в калюжі темної крові.

Посеред усього цього стояв чоловік. На ньому були білі обладунки, забризкані й запорошені червоним. У садах здійнявся вітер, і його чорне волосся тріпотіло довкола обличчя. Його темна шкіра була гладенька й бездоганна, як у немовляти. Чоловік насуплено дивився на тіло біля своїх ніг, але, коли Лоґен увійшов у ворота, підвів погляд на нього. Там не було ненависті чи страху, радості чи смутку. Не було нічого особливого.

— Ти далеко від дому, — сказав він північною мовою.

— Ти теж. — Лоґен зазирнув у його порожнє обличчя. — Пожирач чи що?

— Визнаю, в цьому я винен.

— Ми всі в чомусь винні. — Лоґен здійняв меч однією рукою. — Тоді, може, почнемо?

— Я прийшов убити Баяза. І більше нікого.

Лоґен швидко

1 ... 147 148 149 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній аргумент королів, Джо Аберкромбі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній аргумент королів, Джо Аберкромбі"