Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

Я розплющила очі і побачила перед собою обличчя Ніка. По ньому було видно, що він виснажений не менше за мене і це не дивно. Побувавши в моїй голові хто завгодно розумом рушить. І все ж він щиро був радий моєму поверненню, а я була рада бачити його.

– Дякую що допоміг повернутися, – після подій сьогодні в провулку, після того, що діялося в моїй голові, я була така рада бачити Ніка, що не втрималася, мої руки потягнулись до його усміхненого обличчя а потім  і вся я щоб поцілувати його, він відповів мені на поцілунок пригорнувши до себе. Мені було все одно що подумають друзі, або як потім я буду виправдовуватися перед Ніком за свої раптові дії, але в цей момент я піддалася емоціям і зробила те що хотіла. Живемо лише раз і якщо не зараз, то такої можливості може і не передбачитись. Особливо з моїм везінням і роботою, де кожен день може бути останнім.

– «Вибач», – нарешті повернувся до мене розум і я подумки сказала йому глядючи в очі.

– «Я радий, що ти повернулася до мене», – відповів він притулившись своїм чолом до мого.

– Не заважаємо? – спитав Том, причому він почервонів напевно навіть більше за мене, а Фумка при цьому посміхалася на всю.

– Та яка різниця, хоч і заважаємо! Головне що вона нарешті прийшла до тями, – сказала Фума, при цьому стукнувши злегка Тома. – Анко, як ми раді що ти оговталась, – підбігла вона до мене разом з ним і накинулася обіймати, а Нік делікатно відсів на своє ліжко. Озирнувшись, я помітила, що навколо багато крові, мабуть моєї, бо всі тут присутні цілі і неушкоджені.

– Ти нас так налякала! Коли нарешті припиниш влазити у всяку небезпеку!? – почав Том мене вичитувати.

– Хто б говорив! Чи не тебе, не так давно, з того світу дістали? – нагадала я. – Це моя робота, але вибачте, за те, що змусила вас турбуватися, – доторкнувшись до потилиці я відчула, що волосся ще трохи вологе, а глянувши на руку побачила свою кров.

– Всі твої рани вже загоїлися, тому не турбуйся, – сказав Нік.

– Чудово! Отже мені розбили голову саме в цьому місці, – згадала я який саме удар завдав мені серйозного ушкодження.

– Чому ти сама себе не вилікувала? – зло запитав Нік. – Якби ти це зробила одразу, то не втратила б стільки крові.

– У мене не було можливості, я знепритомніла відразу після удару, а потім прийшла до тями зв’язана. А коли все вирішилось, і я прийшла в кімнату, то одразу збиралася цим зайнятись, честно, і навіть почала, але не встигла бо втратила свідомість.

– До речі, може все ж таки розкажеш куди ти влізла цього разу, ми звичайно здогадуємось, бо чутки вже ходять, але хотілося б дізнатися подробиці від очевидця? – спитав Том, і всі одразу ж завмерли в очікуванні моєї розповіді. Приховувати мені не було чого, тому довелося розповісти всю історію, від початку, як я гуляла містом, і до кінця, як я розгромила таверну з бандитами.

– Та звідки взагалі береться така мерзота! – закричала у висновку Фумка. Настільки обуреною я її ще не бачила. Том теж періодично висловлювався під час розповіді, коли Нік цейчас сидів мовчки, але з такою силою стиснув кулаки, що кісточки на них побіліли.

– Друзі, шукайте у всьому свої плюси, я ось наприклад завдяки всьому цьому непорозумінню, напевно, виконала ще одне завдання, за яке отримаю грошики, – я навіть якось змусила себе посміхнутися.

– Та яка різниця, не в цьому ж справа, – продовжувала сердитися Фумка так очевидно, що я думала її хвіст відвалиться, так сильно вона їм махала.

– Насправді, дивлячись зараз на всю цю ситуацію, я вважаю, що навіть швидше отримала по заслугах.

– У якому це сенсі!? – здивувалась лисиця.

– Я мусила відразу ж розібратися з цими двома, або хоча б миттєво дати їм зрозуміти, що зі мною краще не зв'язуватися. Але я була надто самовпевнена, і в результаті потрапила в просто дурну пастку. Зараз я туманно пригадую хто стягнув з мене просторове кільце, це сталось майже відразу як я була відправлена у відключення. А тих двох бандюганів у самому підвалі точно не було. Це я пам'ятаю. Отже по суті я допомогла одному громилі "розплатиться" зі своїми боргами та ще й розжитися цінним магічним артефактом. Не знаю чи розбереться він як ним користуватися, та й взагалі чи зрозуміє що це таке, але за підсумком мене обвів якийсь звичайний бандит, – «теж мені королева драконів», – гірко промайнула думка в голові. 

– Я зараз же піду шукати цих двох, – різко скочив на ноги Нік.

– З моїм нюхом у нас вийде швидше, тож я з тобою, – підхопив ідею Том.

– Не варто. – схопила я Ніка за руку, – Нам по-доброму не варто затримуватися в цьому місті, витрачаючи час на їх пошуки. Та й не хочеться більше псувати собі настрій у свято, повертаючись до того району.

– Ну, якщо що, гроші в мене є, не переймайтесь, – вставив своє слово Том.

– Ти вважаєш, що буде правильно просто залишити всю цю історію осторонь!? – здивувався Нік.

– Так. Потрібно потихеньку вчитись розуміти яка битва варта того. А також приймати наслідки цих битв, – «Дивно, це в мені дідусь заговорив, чи може я якось сама до подібного допетрала?», – посміхнулася я, а Нік і інші якось дивно на мене дивились.

– Хто ти така? – несподівано навіть трохи засміялася Фумка.