Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"

- Не може бути. Просто не можливо, - вкотре повторила Кора витріщаючись на терези в її долоні.

- Це фірмовий знак Джастіна Веги та його детективів. У вас є такий самий, - байдуже промовив зеленоокий. І Кора знала це. Особливий шрифт, форма і підпис.

- Давайте ви вирішите свої драми пізніше! Я вас не для того викликав! – обурився лорд Фарго і склав руки на грудях.

- Так, лорде. Одну хвилинку, - ввічливо звернувся до нього чорнявий. Він грубо забрав брошку з рук дівчини. – Залишайтесь тут. Поговоримо, після того, як оглянемо місце злочину, - до Кори та Ірвіна.

- Себ! Не можна!

- Облиш, Рейя! Вони все одно вже чули і бачили занадто багато, - махнув він рукою і попрямував до тіла. Русява цокнула і невдоволено нахмурила брови.

Ірвін відтягнув Кору в куточок, подалі від усіх. Дівчина намагалась зосередитись на його словах, хоч це і було нелегко. Вона відчувала, як впадає в свій дивний стан. Коли емоції просто відключаються. Коли кольори довкола тьмяніють до сірих відтінків, а тіні згущуються. Коли довкола неї холоне повітря і єдине, що вона здатна відчувати це спокій. Її серце сповільнило удари. Кора знала, щоб не трапилось у найближчі кілька хвилин – усе це вона буде сприймати крізь призму холодного розуму і розважливості. Більше ніяких істерик, підвищених тонів чи злих поглядів.

- Я не знаю, що і сказати… Це все виглядає, як божевілля. Але… Я гадаю ми маємо залишитись. Якщо вони якісь шахраї або божевільні, що втекли з лікарні, нам треба знати, куди вони підуть і… - Ірвін, як завжди тверезо оцінює обстановку. Прораховує подальші кроки і можливі ризики.

- Добре.

- Що? – здивувався хлопець. Він гадав, що доведеться вмовляти і наводити логічні докази, чому варто залишитись серед цих… дуже дивних людей. Майєс і сам досі перебував в шоці від того, що ці двоє з’явились нізвідки, буквально з повітря.

- Добре. Давай залишимось. Подивимось, що вони нам скажуть, - кивнула Кора і ступила назад до тіла, де вже присів чорнявий і розглядав жертву.

- Відсутнє тільки серце. Краї розрізів дуже обережні, ніби хірургічні, - робив висновки хлопець. - Але людина не змогла б ніяким ножем так розрізати кістки. Довелося б пиляти ребра пилою!

- Тоді б залишились синці на шкірі, коли він її тримав. А тут чисто, - оглядала тіло дівчина з косичками.

- Кому могло знадобитись серце? – втрутилась Кора.

- Серце нареченої вампіра використовують в багатьох ритуалах і заклинаннях, - буденно відповів хлопець. Кора здивовано вигнула брову і глянула на не менш здивованого Ірвіна.

- Хочете сказати, що лорд Фарго вампір? – із недовірою запитав Майєс.

- Не просто вампір! Головний в клані Фарго! – чоловік привернув до себе увагу театрально розкинувши руки в сторони, ніби зі стелі на нього зараз поллється світло. Кора уважніше оглянула його, скептично підтиснувши губи.

- У вас холодна шкіра, - пригадала вона дотик його пальців. Чоловік хитро всміхнувся. – Подовжені ікла, - незвичні для людини, хоч це і могла бути всього лиш фізіологія. – Бліда шкіра і… Ви не дихаєте, - Кора вперлась поглядом в нерухомі груди. За увесь час лорд Фарго не зробив жодного вдиху.

- Ха-ха-ха! Дівчинко, вампірам не потрібно дихати! – засміявся чоловік. Кора намагалась згадати усі ті фільми і казки про цей вид нечесті, абсолютно точно вигаданий людьми і неіснуючий. Вона перевела погляд на сонячне проміння і пляму сонця в якій стояв лорд. – О, розумна дівчинка, - простежив він її погляд. – Багато чого змінилось з часів перших вампірів. Деякі, особливо сильні, можуть перебувати на сонці. Навіть не знаю, чи доцільно тепер відносити нас до Темного світу? – манірно звернувся Фарго до зеленоокого.

- Ну, ви все ще п’єте людську кров, тому відповідь так, - граційно підійнявся хлопець. – До речі, ваша наречена…

- Фібі.

- Фібі, - повторив хлопець. – Я не впевнений, що вона стала вашою нареченою з власної волі. Вона знала про всі аспекти становлення вампіром, про наслідки і про всі ритуали, які ви можете з нею провести поки вона буде непритомна? – холодно перераховував хлопець.

-  Звичайно, детективе! Усе було законно! – спалахнув лорд. - Якщо хочете я зараз же її залатаю і ви самі можете її допитати! Мізки ж то в неї не вкрали, ще пам’ятає що до чого! - Кора скривилась при словах «залатаю». Це ще що за вислів такий? Чи варто взагалі вірити усьому, що вони тут кажуть? Безглуздя якесь! – Якщо це все, детективи, то прошу вас покинути нас. Мені ще треба закінчити ритуал одруження!

- Звичайно, лорде Фарго. Ми ще завітаємо до вас, як тільки будуть відомі деталі крадіжки. І, прошу, надішліть нам список ваших ворогів, - ввічливо всміхнувся чорнявий. Лорд підкотив очі. – Ходімо, - не звернувся він ні до кого конкретного і вийшов з горища. Дівчинка з косами попрямувала за ним, жестом запрошуючи Кору та Ірвіна.

Кора виходила остання і намагалась обійти якнайдалі «вампіра» та його дворецького, але завмерла у дверях. Відчула, як по шиї пробіг холодок. Вона озирнулась назад на горище, де над молодою дівчиною в гарній, але зіпсованій кров’ю, весільній сукні, схилився лорд Фарго. Кора перевела погляд на вікно і завмерла.

Навпроти нього, не торкаючись ногами підлоги, парила дівчина – Фібі. В цій самій весільній сукні, але без зіяючої діри у грудях. Вона була прозора, з легким зеленуватим світінням, не відкидала тіні. Її очі покривала біла плівка, роблячи їх неживими. Фібі дивилась прямо на Кору, а потім повільно перевела погляд у вітражне напівкругле вікно. Підійняла руку і вказала перед собою.