Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Добре подумавши і дійшовши висновку, що іншого вибору, окрім як домовитися і справді розповісти адміралу, як помер його дурний син, у неї все одно немає, Ліїн вирішила поговорити все-таки з капітаном, а не усміхненим Марком, і спробувати домогтися від нього якихось гарантій. Окрім обіцяної безпеки з перспективою заміжжя за доброю людиною.

Заміж Ліїн відверто не хотілося. В принципі. Ну, хіба за Валада, за якого добрий імператор вийти не дозволить. Тому що йому невигідна спадкоємиця, яка вийшла заміж за якогось мага-партизана. Він підбере чоловіка краще, який в якості правителя її земель буде йому вигідний. Ну, чи когось гірше, якщо вона погодиться чоловіка отруїти. А потім веселій вдовиці знову ж таки підберуть когось гідніше. Запитувати думку Ліїн якщо й будуть, то великого вибору все одно не залишать.

З іншого боку, повертатися на болото хотілося ще менше, ніж заміж. Якби можна було якось витягти звідти Валада... Він же молодий, у гріхах своїх родичів теж не винен. І з Хашеном та його компанією зв'язався від безвиході. Може зжаляться. Особливо, якщо він підпише контракт про служіння. Той проклятий небезпечний контракт, який не дає людині шансу зрадництво. Але знову ж таки, якщо вибирати між контрактом і болотом, де він через рік може померти від банальної легеневої хвороби… Ліїн би віддала перевагу контракту. І сподівалася, що зможе умовити впертого Валада.

З третього боку, навіть у крайньому випадку можна буде знову кудись втекти. Головне, цього разу місце підібрати краще. І нехай імператор із родовими землями робить все, що його душі буде завгодно. Ліїн все одно не відчувала себе ні спадкоємицею, ні благородною еланою. Та й не в землях щастя.

А зараз головне домовитись.

Ну, хоч би спробувати.

Тому що почуватися слабкою та беззахисною Ліїн дуже не подобалося.

Капітан поговорити погодився. І навіть сам прийшов, у супроводі того ж Марка. Чи про репутацію дівчини дбав, чи про свою, чи все ще побоювався, що вона візьме і спробує його страшно обдурити.

Айдек завмер біля дверей мовчазною статуєю.

— Що прекрасна елана хоче? — спитав капітан після того, як привітався. Тон був такий, що відразу ставало зрозуміло, він сумнівається як у її прекрасності, так і в тому, що вона гідна називатись еланою.

Ліїн випросталась і вирішила вдавати, що це її ні крапельки не хвилює. Точно як і безглузде вбрання, в якому посоромилася б сидіти перед таким чоловіком будь-яка дівчина, що поважає себе хоча б трохи.

— Я хочу, щоб ви зняли браслет, — сказала Ліїн.

— Ні, — коротко відповів капітан і насупився.

— Ви не розумієте, — впевнено сказала Ліїн. — З вашим браслетом на руці я захистити себе не зможу.

— На моєму кораблі вам не доведеться захищати себе, — з не меншою впевненістю сказав капітан.

— А не на кораблі? Чи я жодного разу з нього не зійду до самої столиці?

— А не на кораблі вас охоронятиме Айдек, — сказав капітан і вклонився.

— У-у-у-у… гад байдужий, — прошепотіла Ліїн, коли двері за чоловіками зачинилися.

Навіть не дав їй можливості довести свою правоту і пообіцяти не шкодити ні капітанові, ні його команді, ні кораблю. Ну, хіба що боронитися знадобиться. Ліїн навіть поклялася б, і Марк би підтвердив її правдивість. А цей синьоокий чурбан…

— Змій холоднокровний, — додала Ліїн і подивилася в ілюмінатор.

Там далеко-далеко виднівся острів, котрий з такої відстані здавався сірим серпанком, що застиг над водою. І корабель йшов до нього, щоб два дні постояти біля одного з причалів, поки капітан Велівера вирішуватиме якісь свої загадкові справи.

Про справи Ліїн по секрету розповів Марк, щоправда, сказати, що це справи, відмовився.

Команда майбутнім капітанським справам щиро раділа — моряки готувалися по черзі зійти на берег. Ліїн навіть бачила, як суворий мужик зі шрамом через обличчя дбайливо зашивав сорочку. Мабуть, якась його знайома любила охайних чоловіків.

— Гаразд, — сказала Ліїн. — Хочете благородну елану, її ви й отримаєте.

***

З каюти Ліїн вийшла, коли сірий серпанок перетворився на забудовану білими будинками гору, що височіє над водою. Що це за острів, Ліїн уже зрозуміла — Правий Ріг.

Лівий Ріг міфічного підводного бика стирчав над водою краєчком. На ньому колись у давнину стояв маяк, від якого зараз залишилися лише руїни. Навіщо він там був потрібний, Ліїн не розуміла. Хіба що обчислити напрямок до Правого Рогу. Або до Кадаварки. А Валад, котрий любить легенди, розповідав, що раніше, коли існувало багато богів, а Біла Імперія була лише однією з тисячі інших імперій, маяк на Лівому Розі вказував на розрив у просторі, через який відкривався прохід в інший океан та в іншу імперію. А потім щось трапилося, і Біла імперія втратила зв'язок із чужими океанами. Натомість до її островів стали прориватися демони із загадкових нижніх меж. І тільки Великий Імператор Баргат зумів отримати допомогу богів, що залишилися, і вони перекрили демонам шлях.

У демонів і перекритий шлях Ліїн вірила. Як і в те, що королівство Золотих Туманів було частиною імперії до того, як отримало якихось своїх богів. Стародавні храми в імперії і в королівстві були однакові. Це нові відрізняються.

Тепер королівство, попри все, платило імперії щорічну данину за те, що боги, з якими домовився Великий Баргат, тримали кордон і не пускали демонів. Якби не було цих демонів, платити б ніхто не став. І якщо в імперії про них давно забули, то безсмертний король, напевно, пам'ятає.

Правий Ріг, на відміну від Лівого, ніякими стародавніми руїнами похвалитися не міг. Зате на ньому були клаптики родючих земель, а навколо водилося багато риби, тож люди на ньому оселилися давно.

Ліїн трохи помилувалась білими будинками, з обов'язковими виноградниками. Потім озирнулася і рішуче пішла до капітана.

— Капітан Велівера, — звернулася вона, підкравшись до нього зі спини.

Капітан різко обернувся.

Айдек, що йшов за Ліїн від самої каюти, видав якийсь дивний звук, а потім широко посміхнувся.