Читати книгу - "Від долі не втечеш, Аріна Спел"

Вечір суботи важкий. Мабуть найважчий за все життя.  Прийняв дурнувате рішення дати їй час на перепочинок і заразом самому хоч трохи охолонути. А воно ніяк. Тільки закриваю очі, як одразу бачу її , що стогне, застелені пеленою очі, мить коли вона кінчає, даруючи мені насолоду. 
Я не знаю спокою в цьому божевіллі. Бажання зʼїдає . Мну в руках законно отриманий трофей, на ньому іі запах. Вона обізвала мене фетишистом. А я такий і є. Зараз мій всесвіт у мене в руках, в цьому клаптику тканини. 

Йдучи на роботу нічого такого не планував. Присягаюсь. Вона не розмовляла, а я мав намір провчити. Показати, що такі ігри зі мною не пройдуть. Вона байдужа, значить і я. 
Мене вистачило рівно до обіда. Далі згадав, я ж перевіряючий і мій прямий обовʼязок контролювати підлеглих. Що ж це я від роботи відлинюю? Навмисне запросив в кабінет до містера Картера. Я ж начальство. Від якого не можна тікати , а ігнорувати поготів. 
Увійшла. Серйозна така. Насуплена. 
Трясця. Я скучив. Отак узяв і скучив за якихось пів дня. 
Навіть у присутності свого боса мовчить, не відповідає. Ой, кицю, масла в вогонь підливаєш. 
Старий не дурний, певно вже давно второпав ціль мого перебування. Тому швидко зникає.Кладу полог тиші, нічого нас підслуховувати. Про всяк випадок.

Питаю. Мовчить. 
-А поцілувати тебе можна? 
Мовчить. Але ж не заперечує. Мені більшого й не треба. Підводжуся. Починаю повільно наближатися. А вона, ні, щоб зупинити, для цього достатньо одного слова, чи бодай помаха голови, починає тихенько відступати. Будячи в мені те, що я й так ледве стримую. Інстинкти. Первісні і непереборні. Різкий рух. Лічені секунди. І я пропав. Потонув у її відповіді на мої ласки, у її стогонах, у її бажанні. 
Нарешті я зробив це. Дістався до її грудей. Бажання скуштувати їх було майже нестерпним. Не міг відірватися. Солодко. Смачно. 
Стогне. А я помираю від цього. Втрачаю себе. Повністю. 
Тягнеться до мого ременя. Не можна. Це мій останній бастіон, якщо впаде він, я не стримаюсь. Візьму її отут. А все повинно відбутися інакше. Бо наша близькість стане вирішальною. Точкою неповернення. Я знаю це. Я в цьому певен.

-Хочеш кінчити? - питаю. Знаю що хоче. Але ж цікаво, чи змовчить і тепер. 

»Так» шепоче. Так, лунає в мене в голові. 
Яка ж вона прекрасна в цей момент. Затуманений погляд, що чіпляється за мене, тіло, яке здригається, крик, що розноситься патокою по венам. 
Моя ерекція не дає мені спокою, але душа умиротворена.
-Що це було?- питає, притискаючись. Її тіло все ще держить. І я ловлю себе на думці, що щасливий як ніколи. І що я кохаю. Отак просто прийшло усвідомлення цього. 

Натякаю, що це лише маленька частина, того, що можу дати. І дякую, що врешті решт розмовляє зі мною. 
Знов домашня кішка стала дикою. Бере папірець і хвацько так виводить заперечення. Що я відчуваю в цей момент, окрім шаленої потреби взяти її? Мені смішно. Така кумедна в своєму гніві. «Поверни білизну!!!!!», ось що я читаю наступним. Оце вже ні. Моє. Від нині я фетишист. 
Решту часу сиджу в кабінеті і навіть не намагаюся вдавати, що працюю. Зиркаю час від часу на годинник, в очікуванні кінця робочого часу. 

Завбачливо чекаю в холі, з неї станеться втекти. 
Йде. Моя. Лише моя. Хай пручається як хоче. Все вже вирішено. 
Так мило червоніє побачивши мене. Ще й згадка ця, така приємна на дотик, в моїй кишені. 
-Люба, поїхали додому.- кажу навмисно голосно. Щоб чули всі. І знали чия вона. 
Мовчить. З цим впоратися легко. Бо як тільки зачіпаю тему одруження одразу огризається. 
В кареті чекає ще одне випробування. Запах бузку змішаний зі збудженням, її погляд на моїх вустах. Чи я залізний? Ні, мій член зараз таким і є. І в друге мені не впоратись. Не стриматись. Занадто голодний.

В будинку на нас чекає Кліф. Його жарти бʼють в саму ціль. Якби він знав, наскільки близький від істини. Але тост нехай прибереже. До нього лічені дні. 
Та ніч була важкою. А ця, суботня, ще важча. Цілий день держався осторонь. Щоб не зірватися, не затягти і не привласнити. Нащо сам себе мучу? Нащо стримуюсь? Розум каже, що так треба. Послухаю його хоч іноді. Бо я став користуватися ним дуже рідко. Особливо якщо це стосується Іріс. Моєї жінки. Яку я кохаю.