Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз 📚 - Українською

Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Називай мене Хаскі" автора Ельма Кіраз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 70
Перейти на сторінку:
7

— Стільки турбот, — Сергій надпив зі стакана, — ми з тобою так давно не бачились.

— І справді, — я видавив коротку посмішку, — завжди не вистачає часу.

— Як там клуб? Все добре?

— Більше ніж. Особливо бої… Бляха, я такий радий, що мені прийшла ця ідея.

Сергій нічого не відповів, лише задумано покрутив стакан, дивлячись на нього. Проте я не звинувачую його. Та й я ніколи не потребував чийогось схвалення. Як мені вдалось дізнатися, у них з дружиною зараз якісь негаразди. Чергове підтвердження моїм принципам — шлюб це жахливо. Сергій заїхав до мене додому на деякий час просто побачитись і ми говорили про все, але ні про що. Він щось розповідав, а я лише постійно оновлював телефон, тому що чекав на якісь новини від Ігора. Адже саме в цей момент Тереза таки поїхала до ресторану, де працює Остап. Отже… мій план спрацював і вони нарешті зустрінуться. Ще якийсь час ми з Сергієм розмовляли, але потім він все ж поїхав. Ніяких новин ще досі не було і це мене починало шалено дратувати. Я ходив вітальнею і навіть сигари мені не хотілося. Потім пролунав дзвінок, але це розізлило мене ще більше, бо це був не Ігор, а Діана.

— Чого тобі!? — грубо сказав я.

— Це…— вона схлипнула, — я маю дещо… Тато казав, що ти просив…— вона говорила дуже незрозуміло, хрипло, наче зірвала голос.

— Що таке? — я вже сказав трохи спокійніше, бо цей стан сестри був максимально дивним.

— Можна я приїду? — врешті зрозуміло сказала Діана.

— Ну… добре, — я закотив очі, а вона різко вимкнула дзвінок. 
Не минуло й десяти хвилин, як авто сестри різко загальмувало на гравії, яким було вистелене місце для парковки. Я різко вийшов надвір, щоб висловити своє невдоволення, але Діана вже стояла переді мною. Заплакана, чорні розводи від туші були по цілому обличчю, волосся прилипало до мокрих щік. Її шкіра почервоніла, а тіло все тремтіло. На мить я просто застиг, взагалі не розуміючи, що відбувається. А потім Діана просто кинулась до мене і обійняла. Але в цих обіймах вона наче хотіла знайти хоч якусь підтримку, захист. Сестра продовжувала ридати мені в груди і я не витримав та обійняв її у відповідь. Щось неприємно клацнуло всередині. Так, я практично ненавиджу її. Та в такому стані бачу вперше. І хочеться голову знести тому, хто з нею таке вчинив.

— Я…я…— вона жахливо схлипувала, що я не розумів практично жодного слова.

— Тихо, — я охопив її за плечі та глянув в очі. Вони були скляними та наче взагалі неживими.

— Хочу зникнути, — Діана знову заридала і притулилась до мене.

— Не треба. Спокійно… Давай зайдемо в будинок, — я продовжував обіймати сестру і ми повільно йшли всередину. Я сам собі не вірив, але чудово розумів, що залишити її в такому стані просто не можу. 
Діана повільно опустилась на диван і заховала обличчя в руках. Її плечі тремтіли, але вона не видавала більше жодного звуку. Я не на жарт злякався за неї. Спочатку мені було дивно, що ж могло довести Діану до такого стану. Але потім, здається, почав здогадуватись.

— Тато передав тобі якісь документи, — раптом заговорила вона, коли трохи заспокоїлась, — йому самому не вийшло. А я й так їхала сюди.

— Куди саме? — я присів, щоб дивитися їй в очі, — Діано, куди ти їхала? А точніше, до кого?

— Ти…— на її очах знов зʼявились сльози, — звідки ти знаєш…

— Прокляття! — я різко підвівся да вдарив кулаком об долоню, — хіба я не казав тобі забути цього клятого Остапа!? Він не кохає тебе, ніколи не кохав. Ти лише псуєш собі через нього життя!

— Я знаю, — сестра шмигнула носом, — він сьогодні сам мені це все сказав. Ще й я застала його, як він цілувався з якоюсь дівчиною…

— Що? — я підняв брови від здивування.

— Захаре, що мені робити? Я відчуваю себе такою ідіоткою. Але мені так боляче… Він просто розбив мене…

— Найперше — заспокоїтись. І забути про цього ідіота. Ще знайдеш кохання свого життя. Чи що ти там хочеш, — я байдуже махнув рукою. 

— Але Остап і є моїм…

— Досить, — я перебив її, — ти не будеш говорити про нього в моєму домі, ясно? Не принижуйся вже так, припини. Май хоч краплину гордості.

— Я не чекала підтримки від тебе, якщо чесно, — Діана підняла на мене свої великі почервонілі очі.

— Вважай це моїм подарунком. А тепер йди вмийся, а я займуся татовими паперами.

Сестра пішла до ванної, а я важко видихнув. Чомусь було дуже складно розмовляти з нею та заспокоювати. Я насправді розхвилювався і це було надто дивно. Невже я втрачаю сам себе. І стаю схожим на тих всіх тюхтіїв. Як тільки я взяв до рук документи, задзвонив телефон. Це був Ігор.

— Захаре, ти маєш те, що ти хотів. Мої люди зробили купу фото. І вони провокативні.

— Невже!? — я різко підвівся і усмішка не сходила з мого обличчя, — надішли мені їх. Негайно. І продовжуй слідкувати за ними.

— Зрозумів, зроблю. До речі, я б хотів з тобою поговорити.

— Про що?

— Не по телефону. Можна заїхати в офіс?

— Добре, — я неохоче відповів, — завтра чекаю.

Я вимкнув дзвінок і постукав телефоном по підборіддю. Про що він хоче говорити? Враховуючи, що в нього є вже одне попередження, я починаю не надто сильно довіряти йому. Він зробить ту роботу, яка мені потрібна і доведеться викинути Ігора з мого клубу та з мого життя. 
Вранці я прокинувся і зауважив, що Діани ніде нема. Проте ліжко було незастелене, її одяг розкиданий. Мене трохи затрясло від злості, але я зрозумів, що вона кудись дуже поспішала. І звісно ж, усвідомлення зʼявилось одразу. То ж я поїхав за нею до будинку Терези. Там звісно ж Діана влаштувала сцену, за що мені було неймовірно соромно. Вдалося навіть перекинутись декількома словами з Терезою, згадати про Остапа. Але вона була такою напруженою і надто дивною, тому не захотіла довго говорити зі мною. Зрештою, розмови були мені не потрібні, лише ще декілька їхніх зустрічей, щоб у мене було побільше фото.

— Діано, що з тобою? — я спитав сестру, коли вона сиділа на дивані та стискала свої коліна.

— Я не знаю, — вона похитала головою, — наче я сходжу з розуму. Це все так жахливо? — вона ледь чутно спитала.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 14 15 16 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"