Читати книгу - "Останній страх, Алекс Фінлі"

Кала обняла його, міцно притисла до себе. Шепнула на вухо: «Ти завжди мене підтримував, і я завжди буду поруч. Я тебе дуже люблю».

Мет відчув, як на очі йому накочуються сльози.

Ву-Джин теж був тут. З його ростом його важко було не помітити. Він підійшов і незграбно обійняв Мета. Ву-Джин був вихідцем із Південної Кореї й навчався завдяки стипендії як член баскетбольної команди. Дуже тихий, неговіркий, він соромився свого сильного акценту. Навчання давалося йому важко, і Мет завжди охоче йому допомагав.

Наступною він побачив Софію. На ній була куртка кольору хакі, що якнайкраще відповідала її бойовій вдачі. У коханні й дружбі вона виявляла такий самий войовничий запал. Лише протягом першого року навчання вона закохувалася принаймні разів шість, і щоразу Метові доводилося витягувати її із чергової халепи. Тому не дивно, що вигляд у неї був такий, ніби трагічні новини вдарили по ній більше, аніж по інших. Макіяж розмазаний, довге руде волосся розпатлалося. Коли Софія обняла Мета, він відчув, як вона тремтить. Від цього він і сам мимоволі здригнувся.

Наступним був Кертіс. У їхній компанії саме він вважався найрозумнішим. У дев’ять років він переміг у Національному змаганні з орфографії, ставши другим чорношкірим учнем, який коли-небудь перемагав у цьому конкурсі, і першим із учнів, які навчалися в одній зі шкіл бридкої системи державної освіти Міссісіпі. Він закінчив школу з найвищим сумарним балом, і йому пропонували стипендію для навчання практично в усіх вищих закладах. Він обрав Нью-Йоркський університет не через переваги навчання, а тому що при ньому була конгрегація його маленької, маловідомої релігійної секти. Цілими днями він навчався, а через день вечорами проводив на службі по дві години. Не вживав алкоголю, наркотиків, не лаявся, навіть кави не пив. І боровся з надмірно вільними нормами поведінки, заведеними у Нью-Йоркському університеті. Ночами вони з Метом часто розмовляли про релігію та про те, як Кертіс намагається протистояти спокусам. Мет казав, що для цього йому слід мати віру у свою віру.

— Я молюся за тебе, братику, — сказав Кертіс, прийнявши його у свої обійми.

— Знаю, — промовив Мет надтріснутим голосом. — Мені без цього не обійтися.

Не було тільки Ґанеша. Він завжди тримався осторонь у їхньому гурті. Він якось по-своєму любив натовп, але тримав усіх на відстані.

Мет поглянув на своїх вірних друзів, яких так любив. Кожен із них виділявся якоюсь особливою вродою. Він запросто міг уявити їх героями римейку «Фелісіті»10 (цей старий телесеріал могла знати хіба що Кала): вродливі і легковажні студенти Нью-Йоркського університету. Але у справжньому житті усе було значно складніше. Ґанеш називав їхню ватагу «Острів Невдалих Іграшок». Софія йому дорікала, оскільки у тій назві вчувалося посилання на історію «Рудольфа — червононосого північного оленя», яку вона особисто вважала расистською і гомофобною з незбагненних для Мета причин.

Нарешті Мет промовив:

— Дякую, що прийшли. Для мене це дуже багато означає.

У відповідь залунало «ми з тобою», «скажи, чим ми можемо допомогти» і решта доречних для ситуації висловів.

— Якщо не заперечуєте, я б став під душ, а потім — у ліжко…

Друзі заворушилися, загомоніли, збираючи свої речі. Затим відбулася ще одна церемонія обіймів, уже на порозі.

Залишилася тільки Джейн. Як тільки усі пішли, вона сказала:

— Де ти був? Я хвилювалася. Кому тільки не телефонувала, ти не відповідав на мої дзвінки, а Ґанеш — на повідомлення…

— Я потім тобі все розповім. Але зараз мені б хотілося побути наодинці.

Обличчя Джейн зашарілося від образи:

— Мете, я ж бо не думала… Якби я знала…

— Так, звісно. Все добре. — Він стояв біля дверей, натякаючи, що їй краще піти. Йому не хотілося нічого виясняти у ту мить.

— То була помилка, — промовила вона.

Мет сумно посміхнувся:

— Зовсім ні.

— Поговорімо. — Вона не збиралася здаватися.

Ще вчора він би побивався від горя через їхній розрив. Але тепер, після того, що сталося, Мет бачив ситуацію такою, якою вона є насправді. Мет і Джейн не створені одне для одного. Його друзі дивом дивувалися, як їм вдалося протриматися разом цілий рік. Хай йому грець, Мета теж вразило, що Джейн знадобилося так багато часу, щоб збагнути. Врешті, якщо добре подумати, вона сказала правду: він — невдаха. І з нього не вийде нічого вартісного, якщо він за себе не візьметься. У навчанні. У стосунках із нею. І не припинить шукати собі жертву, на яку можна було б вилити свій гнів. Через батька. Через брата. І після того як він відлупцював того хлопця, Джейн його боялася.

Найгірше те, що вона в усьому мала рацію, і тепер це вже не мало значення.

— Мете, будь ласка, поговори зі мною.

Вона пішла за ним слідом до ванної. Він відкрив воду в душі, зняв химерний і широкий Ґанешів одяг. Мет бачив, як Джейн двічі збиралася запитати його про те вбрання, але промовчала. Він зайшов до душової кабінки і підставив обличчя під гарячу воду. Через хвилину силует Джейн по той бік дверцят зник у водяному парі.

Витершись рушником, Мет повернувся до кімнати. Джейн сиділа на ліжку, куточки рота опустилися, вона ледве стримувалася, щоб не розплакатися.

— Ти не збираєшся зі мною розмовляти? — запитала вона, спостерігаючи, як Мет натягує на себе джинси і футболку.

— Я не знаю, що тут можна сказати.

Він витяг з-під ліжка велику спортивну сумку і став складати до неї одяг. Висунув шухляду тумбочки у пошуках папки, яку колись зробила для нього мати. Там зберігалися документи, які має кожен дорослий: страхова картка, паспорт, свідоцтво про народження. І ще мати запхала туди резервну кредитну картку. Оскільки папки він не побачив, довелося витягувати шухляду повністю з пазів і витрушувати її вміст на підлогу. Ось вона, та папка, розміром як конверт. Мет ухопив її.

— Ти… ти куди зібрався? — запитала Джейн, коли він рушив до дверей.

— По мою родину.

Розділ 11

Мет вискочив із будинку, а Джейн усе його кликала. Прорвався через юрбу фотографів і спіймав таксі до аеропорту Ла-Гвардія. Він сидів на старому порепаному задньому сидінні, утупившись