Читати книгу - "Дрімляндія, Наналі Найт"

"Люба Айлін, 
 Вибач, що ніколи не говорив тобі про цей гарний світ. Я знаю, що рано чи пізно ти дістанешся сюди та знайдеш цей лист. 
 Знай, що я любив тебе і мав наміри піклуватися про тебе до останнього, але твої батьки вирішили інакше. Я не маю багато часу через хворобу, що губить мене, пояснити усе, але ти маєш речі, які допоможуть тобі в майбутньому. Деякі з них я віддав тобі ще малій дитині, деякі залишились тут. 
Також є ВЕЛИКА ПОМИЛКА, яку я зробив декілька років тому. Це було..."

 Айлін перевернула листа, але продовження не було. По щоках текли сльози, в паніці не усвідомлювала продовження листа та його зміст.
-Ні, ні, ні...Десь тут продовження! Воно повинне бути. Де ж воно...
 Червоноголова перебирала листи один за одним, відкидаючи їх на підлогу. Вона прагнула знайти продовження, благала увесь світ, щоб воно було.
-Айлін...
-Не може бути, що його нема...Якась помилка!-не відволікалася та на друга.
-Айлін, послухай, роза моя...
  Вона навіть не помітила, як Корін звернувся до неї. Останні листи закінчилися, то встала з зеленого крісла та побігла озиратися навколо в пошуках ще листів.
-Воно повинно бути тут! Я повинна знати, що це за помилка...
-Айлін!-Корін ухопив її за плечі руками у рукавицях.-Подивись на мене, будь ласка.
 Їй довелося це зробити. Його зелені очі виражали біль та рішучість одночасно. 
-Він міг померти, коли писав цього листа...Зрозумій, продовження не буде.-пояснював тихо він.-Бо його і не було.
 Людина у відповідь вчепилася в обладунки ельфа, обійняла його через шию та почала плакати. Корін та Ціона були поряд та чекали, коли Айлін припинить плакати та заспокоїться. Неважливо, скільки часу для цього потрібно. Вони чекали стільки, скільки треба.
  Коли дівчина вже не мала сил вити від горичі, то відпустила друга. Витерла сльози, дивлячись на підлогу.
-Краще?-спитав тихенько Корін.
-Краще.-підняла очі вона і всміхнулась.-Дякую.
 Ельф лише кивнув та подивився на фіранки, що непохитно скривали таємну кімнату.
-Може, там буде те, що нам потрібно?-спитав він. 
-Може, ходімо туди.-відповіла Ціона.
 Айлін підійшла та вже хотіла привідкриои завісу, але Корін призупинив її. Він дістав меч і приклав пальця до вуст.
-Що таке?-занервувала дівчина.
-Я чую чиєсь дихання.-повідомив той та привідкрив трохи фіранку. Не вспівши оговтатися, на них напало велике і пухнасте створіння схоже на білу велику кішку.
 Воно з ревом вистрибнуло з фіранки та напало на Коріна. Повалив його на підлогу, яке здригнулося від ваги звіря. Айлін зуміла з феєю відбігти від загрози.  
 Вартовий хотів завдати удару мечем у лице, але великий кіт проволав та притиснув руку зі зброєю до підлоги своєю великою лапою.
 Звір показав перед обличчям ельфа свої зуби, погарчав загрозливо. Його слина капала на обладунки, а очі були голодними і хижими, наче ось-ось той з'їсть його. 
 Айлін не гаяла часу, вона побігла на великого кота, поки той не бачив. 
-Айлін, не йди!-благала Ціона, тягнучи за одежу її, але це не допомогло. 
 Дівчина одразу стрибнула на спину звіря, де її стегна зникли у густій та довгій білій шерсті. Вона нагнулася до обличчя та узяла за вуса, тягнучи назад.
 Кіт скривився та заволав від болю, відкинув Айлін зі спини у стіну. Вона вдарилася спиною об стіну так сильно, що аж перехопило подих. 
 Гепнулася на підлогу та лежала на боку, тяжко дихаючи. В очах темніло та розмивалося. Але вона чітко зрозуміла, що біла постать однією плямою біжить до неї. Вона підвелася, зір повернувся майже миттєво. Від звіра був один крок, тому діяти треба було швидко.
 Єдине, що Айлін придумала, так це дістати своє м'ясо з сумки з провізією, що була через плече. Швидко дістала шматок засмаженого м'яса та продемонструвала його перед очима звіра. Він зупинився та своїми блакитними дикими очима вивчав їжу у її руках.
 Через хвилину він обережно схопив зубами це м'ясо та побіг у дальній куток їсти, щоб ніхто не відібрав його обід.
Корін підбіг до Айлін та допоміг піднятися. Фея теж підлетіла, оглядаючи на подряпини подругу.
-Ти як?-спитала вона.
-Нормально.-відповіла та, потім підняла голову на друга.-А ти?
-Теж.
 Вони подивилися на істоту, що сиділа у кутку спиною до них та з жадністю їла м'ясо. Воно почало перетворюватися на людину на їх очах. 
 Біла шерсть скорочувалася та щезала, тіло зменшилося. Єдине, що залишилось від звіра-вуха над білим волоссям та такого ж кольору хвіст.
-Він, що, людина?-спитала Айлін, кліпаючи очима на товариша.
-Гірше, перевертень.-пробурмотів Корін, підходячи тихо до того створіння з мечем.
 Той відвів у його бік вухо та обернувся. Перевертень був дорослим чоловіком з щетиною на обличчі. Його людські очі перелякано дивились на Коріна.
-А можна ще?-спитав хриплий чоловічий голос.-Хоч трішечки...
 Корін здивовано обернувся до Айлін. Вона кивнула та підійшла до них. Сіла на одне коліно поряд із перевертнем та дістала йому ще шматочок. Той обережно узяв худорлявими руками його та почав їсти з таким поглядом, наче ось-ось розридається від щастя. Його одежа, у вигляді туніки та бридж, була дуже мала на нього.
-Мене звати Айлін, це мої друзі-Корін і 
Ціона.-повідомила тому вона.-А як тебе звати?
-Моє ім'я Сніжок,-повідомив перевертень та зупинився їсти, опустивши очі.-Вибачте, що напав на вас. Я не їв вже не знаю скільки, тому збожеволів від голоду.
-Ми розуміємо, все добре.-кивнула Ціона.
-Скільки ти вже не їв, сидиш тут?-спитала в нього людина. 
 Сніжок замислився, облизуючи пальці від приправ з м'яса. Потім знизав плечами.
-Не пам'ятаю, ще коли мій господар вмер тут та перед смертю наказав охороняти книги.-розказав він.
-Твій господар це Луіс?-спитала та.
  Перевертень кивнув.
-Так, він мене ще кошенятком забрав до себе.
-Тобто, ви хочете сказати, що на картині біля сходів маленьке кошеня це був ти?-втрутився Корін. 
-А чого був? Я ще досі маленький!-заявив Сніжок.
Айлін та Корін переглянулися.
-Що?-не розумів той.
-Сніжку, подивись, будь ласка, сюди.-попросила Ціона, підлетівши до вази з зав'ялою квіткою, яку вже давно ніхто не поливав. 
 Перевертень піднявся на ноги і був зростом з Коріном, та з кошачою, повільною грацією підійшов до полиці з вазою. Він побачив своє відображення та одразу відскочив, зашипів на себе. А потім заспокоївся, наблизився до вази та почав торкатися свого обличчя.
-Святі гноми, що зі мною сталося?-не розуміє той.-Де моє молоде обличчя? Чому я дістався до цієї полиці, якщо ніколи не міг?!
-Ти подорослішав.-відповіла фея.
-Але як я можу так швидко стати дорослим за декілька днів?!
 Айлін підійшла до нього з Коріном. Сніжок злякано дивився на них.
-Скільки тобі було років, коли помер твій дідусь?-спитав Корін у Айлін.
-Тринадцять років...Три роки пройшло зі смерті, Сніжку...
-А з урахуванням різниці у часі, то набагато більше.-додала Ціона. 
 Сніжок тепер усе допер.
-Ось воно як...
 Він підняв голову та подивився на Айлін.
-Ти його онучка, так?
 Та кивнула у відповідь. Перевертень підійшов до неї та обійняв.
-Мені шкода, що так сталося. Я розумію твою втрату, бо я бачив на власні очі як він щезав з цього місця.- Айлін почула схлипи над вухом.-Я так плакав на тій подушці, коли його не стало!
  Дівчина не витримала і пустила сльози у відповідь разом з перевертнем. Вони десь пару хвилин стояли в обіймах та плакали через смерть рідної людини. Потім відпустили одне одного.
-До речі, що ти захищав там?-спитав Корін у того, показуючи на фіранки.-Що там?
-Книжки, само собою.-відповів Сніжок та пішов до тієї кімнати.-Ходімо, я покажу.
 Усі пішли за ним, він відсторонив гарну занавісу, що припала пилюкою. На підлозі перед дерев'яною кафедрою лежала червона подушка, на якій, мабуть, увесь час сидів Сніжок. На самій кафедрі лежала знайома книжка з зеленою обкладинкою. Також над нею була невелика полиця, на якій теж були дві маленькі книжки, але вони так стояли, наче тут була ще одна, по середині.
-Ця книга мені знайома!-згадала Айлін.
-Так, це оригінальна книга, яку написав Луіс, власне творець Дрімляндії.-повідомив Сніжок.-Там усі правила і закони цієї країни, її не можна чіпати нікому окрім самого Творця, щоб не зламати нічого. Ну, і мене, звісно.
-А інші книжки, що по всьому людському світу?-спитала Ціона.
-Вони як копії задля пересування між святами, в них нічого не написано, тому вони не такі важливі. Але ними можна користуватися тільки під час сну.
-Добре, ми зрозуміли.-сказав Корін.-А ті, що на полиці?
-Це мініатюрні копії, яких зробили усього три.-з гордістю розказував Сніжок, наче екскурсовод в музеї.-Господар зробив їх, щоб можна було у будь-яку мить без сну пересуватися між цими світами. Але можна лише п'ять разів це зробити.
 Айлін зацікавлено дивилась на три книжки перед нею.
-Тобто, я можу потрапити у будь-яку мить додому за допомогою однієї з мініатюр?-спитала у перевертня вона.
-Так, саме так.-кивнув той.-Тобі потрібно додому? Покидаєш нас?
-Спочатку мені потрібно повернути сюди одну людину...вірніше, ельфійку, а потім повернутись до себе.-розповіла вона.
-Ну добре, тоді вирушай скоріше!-наполягав той.
-Мені піти з тобою?-спитав Корін у дівчини. 
-Ні, я впораюся і сама.-запевнила Айлін, а потім обернулася до перевертня.-Як мені цим скористатися?
-Просто відкрий книжку. Щасти.
 Вона кивнула та узяла з полиці у руки книгу, і вже хотіла відкрити, але зупинилась. 
-Сніжку, ти знаєш, яку велику помилку зробив Луіс?-спитала людина. Той активно закивав.
-Звісно. Багато років тому він віддав одну з мініатюрних книг другому сину Короля, щоб урятувати.-розказував чітко він, торкаючись кінчиками пальців своєї щетини.-Той син, Семуель був за чаклуна Андромікса, тому батьки хотіли вбити його одразу. Господар сподівався, що він змінить свою думку в майбутньому, тому врятував його. Відправив у ваш світ за допомогою мініатюри. А далі подробиць не знаю...
  Айлін і Корін переглянулися. Тепер усе 
зійшлося.
-Добре, дякую за інформацію.-подякувала дівчина і відкрила книгу, що засвітилася золотим сяйвом.-А я піду забирати Зіссієль. 
 Книга одразу схопила своїм сяйвом людину та вона зникла. Мініатюра теж щезла з дівчиною.