Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Піранезі, Сюзанна Кларк 📚 - Українською

Читати книгу - "Піранезі, Сюзанна Кларк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Піранезі" автора Сюзанна Кларк. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 54
Перейти на сторінку:
виправляти, коли твоє сприйняття часу втрачало синхронізацію.

— Синхронізацію з чим?

— Зі мною. З усіма іншими.

Я був ошелешений. Я йому не вірив. Але й не міг не вірити. Я не знав, що думати. Але, попри мою невпевненість, одне було ясно. Залишалося те, на що цілком можна покластися: Однодумець чесний, шляхетний і працьовитий. Він не бреше.

— Але чому не забуваєш ти? — спитав я.

Однодумець завагався на мить і обережно вимовив:

— Я вживаю заходів безпеки.

— А я не можу їх уживати?

— Ні. Ні. У тебе не вийде. Вибач. Чому, з яких причин, я пояснити не можу. Це складно. Колись поясню.

Це не надто задовольняло, але тоді я не мав ані фізичних, ані душевних сил, щоб над цим замислитися. Був надто заклопотаний думками про те, що міг забути.

— Мене це дуже бентежить, — сказав я. — Припустімо, що я забуду щось важливе — скажімо, Час і Закономірність Припливів. Я можу втопитися.

— Ні, ні, ні, — заспокійливо промовив Однодумець. — Цим перейматися не треба. Такого ти ніколи не забуваєш. Я не дозволив би тобі вештатися повсюди, якби вважав, що ти бодай у найменшій небезпеці. Ми знаємо один одного вже багато років, і за цей час твої знання про лабіринт стрімко збагачувалися. Правду кажучи, це щось надзвичайне. А що ж до решти, то я можу нагадати тобі про все важливе, що ти забудеш. Однак ти забуваєш, а я пам’ятаю, і саме тому так важливо, щоб наші цілі визначав я. Я. Не ти. Ось третя причина, чому ми маємо продовжувати пошук знання. Розумієш?

— Так. Так. Принаймні… — я замовк на мить, а тоді сказав: — Мені потрібен час на роздуми.

— Звісно. Звісно, — відповів Однодумець і поплескав мене по плечу, неначе втішаючи. — У вівторок ми поговоримо про це знову.

Він підвівся на ноги й підійшов до Порожнього Постаменту, а тоді оглянув маленький блискучий пристрій, який там лежав.

— Так чи інакше, — сказав Однодумець, — мені треба йти. Я провів тут майже п’ятдесят п’ять хвилин.

Не кажучи більше ні слова, він повернувся й попрямував у бік Першого Вестибюля.

Світ не підтверджує заяви Однодумця про те, що я маю прогалини в пам’яті

ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЬОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Світ (наскільки я можу судити) не підтверджує заяви Однодумця про те, що я маю прогалини в пам’яті.

Поки він пояснював це мені — та ще якийсь час опісля, — я не знав, що й думати. Кілька разів з’являлося відчуття, подібне до паніки. Як я міг забути цілі розмови?

Але з плином часу я не зміг відшукати жодних доказів утрати пам’яті, що підтверджували б заяву Однодумця. Я займався своїми звичними щоденними справами. Полагодив одну з рибальських сітей і попрацював над Каталогом Статуй. На початку вечора пішов до Восьмого Вестибюля, щоб порибалити у Водах Нижніх Сходів. У Вікна Нижніх Зал проникали Промені Призахідного Сонця: вони падали на Поверхню Хвиль і відкидали рухливі кола золотого Світла на Стелю над Сходами та Обличчя Статуй. Із приходом ночі я послухав Пісень, яких співали Місяць і Зорі, й заспівав із ними сам.

Світ видається Повним і Цілісним, а я, його Дитя, бездоганно в нього вписуюся. Ніде немає жодного незбігу, який свідчив би, що я маю щось пам’ятати, але не пам’ятаю, мушу розуміти щось, але не розумію. В усьому своєму житті я відчуваю якусь неузгодженість лише щодо тієї останньої дивної розмови з Однодумцем. І тому маю запитати себе: чия пам’ять хибує? Моя чи його? Чи не може він насправді пригадувати розмови, яких ніколи не було?

Дві пам’яті. Два ясні розуми, що пам’ятають події минулого по-різному. Ситуація ніякова. Немає третьої особи, що розсудила би, хто з нас має рацію. (Якби ж то тут була Шістнадцята Людина!)

Що ж до слів Однодумця про те, що я гублю час і плутаю дні, то не розумію, як це може бути правдою. Я вигадав власний календар, тож як він міг, цитуючи Однодумця, «втратити синхронізацію»? Йому нема з чим втрачати синхронізацію.

Тепер я думаю: чи не тому він поставив мені те дивне запитання три з половиною тижні тому? Тобто запитання з дивним словом. Гортаючи сторінки свого Щоденника назад, я бачу, що те дивне слово звучало як «Баттер-Сі».

І тут до мене миттю приходить рішення! Треба просто перечитати свої Щоденники й побачити, чи нема там якихось суперечностей, чи не занотовано якихось подій, котрих я вже не пам’ятаю. Так! Це точно розв’яже проблему. Власне кажучи, єдиним недоліком цієї ідеї є те, що на це піде чимало часу (мої писання велемовні), якого я просто не можу виділити зараз через інші задуми.

Я рішучо налаштований перечитати свої Щоденники протягом наступних місяців, а поки що й далі вважатиму, ніби помиляється пам’ять Однодумця, а не моя.

Я пишу листа

ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Далі переписано листа, якого я написав крейдою на Хіднику Другої Південно-Західної Зали.

ЛЮБИЙ ОДНОДУМЦЮ!

ХОЧ Я Й НЕ МОЖУ БІЛЬШЕ ВВАЖАТИ ПОШУК ВЕЛИКОГО Й ТАЄМНОГО ЗНАННЯ СПРАВЖНІМ НАУКОВИМ ПОЧИНАННЯМ, Я ВИРІШИВ, ЩО ПРАВИЛЬНО БУДЕ ПРОДОВЖУВАТИ ДОПОМАГАТИ ТОБІ ТА ЗБИРАТИ БУДЬ-ЯКІ ПОТРІБНІ ТОБІ ДАНІ. ТВОЯ НАУКОВА РОБОТА НЕ МАЄ ПОСТРАЖДАТИ ЛИШЕ ЧЕРЕЗ ТЕ, ЩО Я ВТРАТИВ УПЕВНЕНІСТЬ У ГІПОТЕЗІ. СПОДІВАЮСЯ, ЦЕ ДЛЯ ТЕБЕ ПРИЙНЯТНО.

ТВІЙ ДРУГ

Однодумець попереджає мене про 16

ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ ШОСТОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Цього ранку я прийшов на зустріч із Однодумцем до Другої Південно-Західної Зали. Зізнаюся, те, як мине зустріч, мене трохи бентежило. Іноді у бентезі я багато розмовляю, і цього разу теж негайно розпочав довгу промову, без жодної потреби розводячись про листа, якого написав крейдою на Хіднику.

І байдуже. На середині я усвідомив, що Однодумець не слухає. Він схилив голову в задумі й неуважно крутив якісь дрібні металеві предмети в кишені піджака. Сьогодні на ньому були темно-сірий костюм і чорна сорочка.

— Ти не бачив у лабіринті когось іще? — раптом запитав він.

— Когось іще? — перепитав я.

— Так.

— Когось нового? — додав я.

— Так, — сказав він.

— Ні, — відповів я.

Він напружено придивився до мого обличчя, неначе чомусь засумнівався у правдивості моїх слів. А тоді розслабився і сказав:

— Ні. Ні. Та й як? Є ж лише ми.

— Так, — погодився я. — Є лише ми.

Ненадовго запала тиша.

1 ... 14 15 16 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піранезі, Сюзанна Кларк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Піранезі, Сюзанна Кларк"