Читати книгу - "Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень"

- Еллі, годі ображатися!
Коли я вперше сказав це, Еля схопила вішалку і виштовхала мене з купе. 
 - Мені потрібно переодягнутися! - заявила дівчина і зачинила перед обличчям двері, залишивши мене в коридорі. 
Провідниця знову подивилася на мене з жалістю. Запропонувала чорний чай із лимоном, а коли принесла мені чашку, не втрималася й дошкульно підмітила:
- Ось одружуєтеся зі стервами, а потім страждаєте, дурні.
На жаль для мене, у цей момент відчинилися двері в купе, і Еля прекрасно розчула репліку. Винуватим виявився знову я. 
Зі мною демонстративно не розмовляли хвилин десять, а потім просто під ніс підсунули якусь таблицю з десятком стовпчиків-цифр зі словами:
  - Я виявила невідповідність даних щодо закупівлі обладнання. Стоять різні розцінки, накладні загублені. 
- А тут, - дівчина відкрила ще один документ і мишкою вказала на кілька стовпців, - маємо хибні суми доходів. 
Я уважно подивився на Еліну. Звідки вона знає?
- З деякими контрактами я працювала особисто. І наш відділ писав і проводив усі суми справно. Як вийшло так, що в систему внесено інші дані - не зрозуміло. 
- Можливо, це помилка?
Я мав запитати це, щоб побачити реакцію Еллі. Погоджуватися з моєю версією дівчина не стала, навпаки, виключила її докорінно.
- Ні. Я відкрила в системі договори і побачила ті самі цифри, що й намалювали у звіті. Значить, хтось навмисно підробив скан-копії.
- Потрібно піднімати паперовий архів.
- Так, але тихо, - відповіла Еля, але тут же схаменулася. - Точніше, як ви скажете.
- Ти півгодини тому мене мало не вбила вішалкою, а тепер викаєш і дотримуєшся ділової етики.
- Так зараз уже восьма ранку - почався робочий день. Тепер ви бос, а я - підлегла.
Дивовижна дівчина.
- Отже, поза роботою, ми просто чоловік і жінка? - просто не міг не уточнити.
Відповіддю мені стали червоні щоки й уважний погляд. Так-так, саме це я й маю на увазі. Мій погляд зісковзнув з обличчя Елі на шию, ласкаво погладив ключиці, безсоромно зазирнув у декольте і діловито пройшовся по грудях, помічаючи, що груди дівчини стали трохи більшими, до талії спуститися він не встиг.
- Ми не керівник і підлегла, ми рівні.
Я хмикнув, але промовчав. Ми не рівні, кароока. Зовсім ні. Я чоловік, а ти жінка, і як би ти не хотіла, але це накладає відбиток на наші стосунки. І це я тобі незабаром доведу, ну а зараз, робота не чекає.
Крадуть значить... Щось подібне я й очікував побачити.
 Заглибившись у документи, я майже забув, що не один у купе. Черевики давно валялися на підлозі, рукави сорочки були закатані до ліктя. Навколо мене лежали аркуші, на яких я писав свої запитання і припущення, окремий список усіх, хто брав участь в оборудках із хибними сумами, і ноутбук, у який я вносив дані і передавав їх своєму знайомому для подальшої перевірки. 
Ще тиждень тому я влаштував Іллю у свою фірму рядовим охоронцем. Мені були потрібні очі і вуха там, до того ж я не довіряв очільнику відділу і планував його замінити. Тепер зрозуміло, що не дарма він викликав у мене такі почуття. Інтуїція знову не підвела.
Я важко зітхнув і потер очі біля перенісся. Мої плани знову відсуваються. Про запуск нового проєкту не може бути й мови - потрібно розібратися з поточними справами і налагодити роботу фірми.
- Костянтине Веніаміновичу, я можу висловити свої припущення?
Обернувшись, виявив, що Еля сидить поруч і читає список «підозрюваних». Навіть не пам'ятаю, коли вона пересіла...
- Слухаю.
- Ви пишете всіх, хто будь-яким чином брав участь, а простіше, напевно, написати тих, без участі яких ці правки були б неможливими.
Еллі підхопила олівець і швидким рухом руки викреслила дві третини списку.
- Це не означає, що інші не причетні, - тут же зауважила вона, - просто перевірку краще почати з цих людей.
- Я подумаю, - забравши аркуш із рук особистої помічниці, глянув на годинник. До прибуття в місто залишилося трохи більше ніж півгодини.
Склавши речі, я сам вийшов із купе, даючи можливість Еліні переодягнутися назад, у строгий діловий костюм. 
За вікном пробігали дерева, а я вдивлявся в сіре небо і думав про Канаду. Уявив, як мої хлопці зараз розчищають від снігу дорогу до ранчо. Майкл напевно травить непристойні жарти, Стів супиться і думає про своє, а Нік і Тоні регочуть, доповнюючи жарти Майкла пікантними подробицями вечірніх посиденьок у барі.
Останні три роки я жив простим життям, і воно мені подобалося. Моє оточення складалося з нехай і часом грубих, але щирих людей. А зараз я знову повернувся до минулого. Дідько, я ж так сумував за Київом, за барами, за друзями-мажорами, за розв'язними і на все ладними заради бабла дівчатами.
Перший рік у Канаді я майже щодня згадував Елю міцним словом, лаючи за те, що вона так мене підставила. От навіщо вона відчинила двері чужим незнайомим людям? Впустила їх у мою, не свою квартиру? Розгубилася, не збагнула? Дивлячись на Елю, у це вірилося насилу. Я досі не знав її мотивів і причини вчинків, але відтягував усі розмови раз по раз.
А тепер і зовсім не до особистої помічниці - справи фірми вимагають повної уваги. 
Не час для нашого з Елею минулого.
- Знову вигнала? - усміхнулася провідниця, проходячи повз. - За що ж ви так стерв-то полюбляєте?
Я розсміявся у відповідь. Елька не стерва, вона моя неймовірна отрута.