Читати книгу - "Кременецький звір, Сергій Каріук"

— Я чув про бійку у «Дукаті» від судді Гонсевича, — різко кинув староста. — На мою думку, ніякої помилки не було…

— Навіть якщо так, то десять ударів, які присудив мені суд, я давно вже отримав… А те, що кат робив далі, то була його власна ініціатива… Та й узагалі, ваш суд… Присудити десять канчуків шляхтичу…

— То ви шляхтич? — здивовано підняв брови Сангушко.

— Смію вас завірити, я чесна людина з репутацією. Я не мав часу цього пояснити, а на дибі мене особливо не питали… Ліценціат[15] Болонського університету Голота… — відрекомендувався колишній в’язень.

— О, вибачте пане ліценціате, — погляд кременецького старости трохи потеплішав. — Наш кат іноді справді перегинає палицю. Але ж саме йому ми зобов’язані тишею й спокоєм на вулицях Кременця, тобто тишею і спокоєм, які були на вулицях… — староста печально зітхнув. — Поки не почалося оце…

— То я взяв на себе сміливість визволити пана ліценціата з катівні твого пса, Юзефе, — втрутився молодий Мнішек. — Він грає в шахи, каже, що навчався в Легаля. Ти ж знаєш, як мені потрібен гідний супротивник. Ти можеш пояснити все своєму вірному псові Болицю?

— О, нічого страшного, Міхале, я з ним поговорю. А вам, ліценціате, мої найщиріші вибачення. Мені справді прикро.

— Пане старосто, я думаю, що то було просто непорозуміння, — усміхнувся Голота.

«Мені воно ледь не коштувало спущеної шкіри, переламаних рук та ніг і смерті на дибі в корчах, але ж тобі це все одно, свиня пихата, еге ж?» — подумав він, улесливо дивлячись на старосту, що також мило усміхався.

З будинку Сангушка вони вийшли один за одним. Голота все так само шкутильгав, слідуючи за Мнішеком. Той широко крокував аж до карети, а там різко розвернувся.

— Вам вдалося вдруге мене вразити, Голото. Ліценціат? Болонського університету? Я здивувався в катівні, коли ви повели мову про Філідора, але університет…

— Ви не вірите, що я там навчався?

— Маю сумнів, так сказати…

— Тоді даю вам пораду. Будете в Болоньї, знайдіть палаццо деі Нотаї. Незважаючи на назву та нотаріусів, які там сидять, на першому поверсі склад солі, ціна на неї там найнижча у всенькій Північній Італії. А ще в одному крилі старий Россі тримає свою остерію[16] з божественним червоним, казковою Mortadella[17] та чарівною дружиною П’єтрою… Поїдьте і спитайте про Golotta, пане!

— Досить, досить, досить. Беру свої сумніви назад. Як буду в Болоньї, обов’язково куплю трохи солі і Mortadella у Россі, а тоді попитаю про вас, — засміявся Мнішек. — І що ви там вивчали, любий друже?

— Право. Але прослухав і лекції знаменитого лікаря Гальвані, і їздив до Падуї побачити видатного Морганьї, хоча медиком це мене не робить…

— Цікаво. Але мене більш за все цікавить ваша шахова кваліфікація. Пропоную так. Зараз я відвезу вас до василіянів[18], настоятель монастиря мій родич. Вони вас трохи підлікують, а за кілька днів, наприклад, у середу чекаю вас у себе на партію…

— Пане Міхале, я дуже вдячний за все, що ви зробили. І не можу сказати, що дуже вже погано себе почуваю… Можемо зіграти хоч сьогодні…

— Вибачте, що перебиваю, милий Голото, але відпочиньте у василіянів, мені потрібен гідний супротивник. Я, хоч і нидію від нудьги, однак не хотів би, щоб ви програли мені лише через ваші рани, — зверхньо заявив Мнішек, але відразу ж схаменувся. — Вибачте, відсутність гідних суперників зробила мене аж надто пихатим, — знову засміявся він.

Чоловіки знову сіли в карету, і вже за кілька хвилин Мнішек стукав своєю вишуканою тростиною у ворота монастиря. Їм відчинив служка, низько вклонився молодому магнату й без слів провів візитерів у будиночок до сивого худющого, мов тріска, настоятеля. Той саме вечеряв із червонолицим благовидним дідком в окулярах і з примруженими очима, які весь час неначе сміялися.

— Добрий день, високопреподобний отче. Вибачте, що вриваюся до вас без попередження. Справа нагальна, тож я взяв на себе сміливість не повідомляти вам, — з порогу почав молодий шляхтич. Голота через плече Мнішека оглянув будиночок, що був справжнім прихистком ченця. Одна скромна кімната — з ліжком, столом та кількома стільцями. Голі стіни прикрашав хіба знайомий Голоті триптих, що зображував муки святого Еразма. Настоятель, який сидів прямо під картиною, скочив на ноги й замахав руками, як вітряк.

— Молю, не говори дурниць, Міхале. Ти ж знаєш, що приїздити до мене можеш без будь-яких попереджень…

— Маю пораненого, якому потрібна нагальна допомога. Дозвольте вам відрекомендувати шановного Голоту, який незаслужено постраждав від тортур у катівні Болиця. Віддаюся на вашу милість і прошу доглянути за ним. І прошу вас, Хохриттере, — повернувся Мнішек до дідка в окулярах, який широко усміхнувся до Голоти.

Голота мовчки нахилив голову, адже тримався з останніх сил. Він розумів, що потрібно було виказати трохи подяки й промовити кілька слів, але біль ставав усе нестерпнішим. Тож бідолашний стояв, зціпивши зуби, і боявся врешті-решт упасти під ноги настоятелю та лікарю.

— Це… Голота, ліценціат Болонського університету, — продовжив Мнішек. — А це мій домашній лікар, що супроводжує мене в мандрівках. Шановний Пауль Міхаель Райнер Хохриттер, знаний від Піренеїв до Карпат медик. Мій дядько по матері — абат монастиря, отець Бернард, — представив усіх шляхтич.

— Добрий день. Ліценціат? Медик? — запитав Хохриттер у Голоти.

— Боюся, що ні, лікарю, юрист, — шанобливо схилив голову Голота, через силу усміхаючись.

— Я бачу, ви справді серйозно поранені, мій друже, — нахилився настоятель до Голоти.

— О, зовсім трохи, високопреподобний отче.

— Зараз я покличу служку, вас відведуть у келію й омиють рани. А тоді, з вашої ласки, високопреподобний отче, я навідаюся до нашого хворого, — повернувся Хохриттер до настоятеля.

— Авжеж, авжеж, поважний Хохриттере. Звідси і до Львова немає будь-кого, хто б зрівнявся з вами у мистецтві лікування, — підняв руки догори, усміхаючись, настоятель.

— Не буду скромним і скажу, що, можливо, й до самого Кракова, — приємним баритоном засміявся Хохриттер.

— Отче, можна поговорити з вами наодинці? — втрутився Мнішек і відвів дядька вбік.

Голота та Хохриттер устали. Лікар подивився на бліде обличчя колишнього в’язня, доторкнувся до його лоба, підняв повіко, а тоді повернувся до настоятеля й молодого магната.

— Я можу сам провести пана Голоту до келії. Він щось не надто добрий вигляд має…

— О, дякую вам, шановний Хохриттере. Усього вам найкращого, ліценціате. Чекаю вас у середу вранці, — відказав Мнішек Голоті, який на знак згоди нахилив голову, а тоді повернувся до ігумена та щось зашепотів