Читати книгу - "Там, де мовчать серця, Love"

Минуло кілька тижнів. Театр, у якому прозвучала остання пісня, офіційно відкрили як простір для тиші та відчуттів. Не для концертів, не для слів — для присутності.

Софія сиділа у першому ряду. Сьогодні на сцену мав вийти Марко.

Він довго мовчав після тієї ночі. Зачинився в собі, багато писав і малював у щоденнику, який тепер вів щодня. Але тепер він тримав у руках інструмент. І в його погляді не було страху — була рішучість.

— Ця пісня — не моя, — сказав він, звертаючись до залу. — Але вона змінила мене. Бо вперше я дозволив собі бути почутим — без слів.

Він торкнувся клавіш. Мелодія була інша, але мала той самий корінь — голос душі, що більше не боїться жити.

У залі — тиша. Але кілька людей у перших рядах плакали. Дівчина у світлій хустці простягла руки вперед і показала жестами: Я відчуваю.

Софія глянула на неї — це була глуха художниця, яку вона запросила через лист. І ще один хлопець, який колись втратив голос через травму, торкався серця, ніби воно знову заговорило.

Пісня стала містком. Не між тишею і звуком. А між серцями.

---