Читати книгу - "Просто бути, Таня Тайм"

Аліна поспішала. День затягнувся, на вулиці вже сутеніло, а в руках — кілька пакетів. Вона зітхнула, піднімаючись сходами до під’їзду — трохи незграбно, але не хотіла чекати ліфта. Один необережний крок — і її нога різко зісковзнула. Біль пронизав щиколотку, тіло сіпнулось — і вона, стиснувши губи, схопилася за перила, аби не впасти повністю.

— Ой...

— Тьотя Аліно! — Максимко з’явився раптово зверху, на майданчику. — Тату, потрібна допомога!

Тарас уже спускався вниз. За секунду був поруч, підтримуючи її під лікоть.

— Що сталося? Нога?

— Так… здається, підвернула. Просто оступилась, — зніяковіло мовила вона, ховаючи біль за кривою усмішкою.

— Не спирайся, — сказав твердо. — Піднімемося разом. Максиме, візьми пакети.

Хлопчик охоче кивнув і підхопив пакети з покупками, старанно як міг. А Тарас, не питаючи дозволу, підняв Аліну на руки.

— Та ну! Я можу…

— А я можу швидше, — відповів спокійно, але з усмішкою. — Не сперечайся з лицарем у повній бойовій готовності.

Вона зітхнула, приховуючи внутрішню теплу розгубленість.

У квартирі Тарас обережно посадив її на диван.

— Давай гляну на це. Тримайся, я зараз знайду щось холодне.

Максимко, як маленький асистент, метушився з подушками й ковдрою, а Тарас акуратно приклав до щиколотки пакет замороженого горошку.

— Набряк є, але наче не критично. Можливо, розтягнення.

— Як ти все це вмієш? — ледь посміхнулась Аліна, трохи спантеличено дивлячись на нього.

— Один рік у гуртожитку, три — на самоті з дитиною. Життя навчає.

— Це точно.

Настала тиша. Максимко сидів на килимі й щось малював у блокноті, час від часу поглядаючи на Аліну з турботою.

— Може, треба буде поїхати на рентген? — обережно запитав Тарас.

— Подивимось. Якщо не стане краще — поїдемо завтра. Дякую вам обом.

— Ми ж тепер одна команда, — усміхнувся він. — Ти ж знаєш.

Аліна хотіла щось сказати, але замість цього її очі зустрілись із його. Погляд довший, ніж просто дружній. Спокійний, підтримуючий… і трішки небезпечний у своїй щирості.

Її голос знову був м’яким:

— Добре, що ви були поруч.

Тарас не відповів одразу. Тільки злегка доторкнувся до її руки — як тоді, тієї ночі — але вже інакше. Без тіні жалю. З простим теплом.