Читати книгу - "Срібні очі , Olenka Ing"

Еріан стояв перед розбитим дзеркалом у храмі. Його власне відображення дивилось на нього — худорляве, виснажене, з тінями під очима, і він відвертався.

Відображення, яке колись належало воїну світла, стало лицем вигнанця.

Він заплющив очі, і хвиля спогадів накрила його.

---

…Вечір, коли все почалося.

— Ти не розумієш, Еріане, — Аріель зупинила його, поклавши руку на груди. — Ми не можемо всіх врятувати.
— Я мушу. Ми для цього й народжені, — тихо відповів він. — Якщо ми перестанемо, хто залишиться?

Вона сумно усміхнулася:
— Ти сам себе зруйнуєш.

Він не чув тоді її тривоги, не помічав, як вона з кожним днем стає слабшою. Для нього була лише боротьба.

---

…Ніч зради.

Крики. Вибухи. Орден палає.

— Аріель! — кричав він, розштовхуючи уламки дверей. Його серце билося так сильно, що він чув лише його стукіт. — Тримайся, я вже близько!

Але коли він влетів до зали, було запізно. Ворог — близький друг, Адрам — стояв, витираючи закривавлений клинок.

— Чому?! — Еріан ледве стояв на ногах.

— Бо я втомився від ваших брехливих ідеалів, — прошепотів Адрам, перш ніж зникнути крізь тіні.

Того вечора впав не лише Орден. Впав Еріан.

---

…Суд.

— Еріане, ми не можемо тобі довіряти, — голос старійшини був кам’яним. — Ти не зупинив ворога. Ти став його тінню.

Він стояв серед залу, що колись був домом, але тепер його поглядом супроводжували лиш відраза й страх.

— Я не міг врятувати всіх… — прошепотів він, але ніхто вже не слухав.

Його вигнали. Його ім’я стерли з літописів.

---

…Перші роки вигнання.

— Якщо ніхто не вірить у мою силу… навіщо вона мені? — він сидів на холодному камені, на самоті. — Якщо я не можу врятувати, тоді принаймні… я навчуся ламати.

Саме тоді він почав шукати носіїв дару — не як союзників, а як випробування. Він зневажав їх, бо вони нагадували йому про себе колишнього.

---

…Повернення в теперішнє.

Еріан різко розплющив очі. Долоня здригнулась, коли він торкнувся медальйона Аріель.

— Чому вона… — прошепотів він, думаючи про Аліну, — чому вона схожа на тебе?

Його серце стукнуло швидше. Вперше за багато років він відчув щось, що схоже на страх. Не перед ворогом — перед собою. Перед тим, ким він може знову стати.

---

Тим часом Аліна сиділа біля вогнища, дивлячись у небо. Віталій і Ітан мовчки дивились на неї.

— Він зламаний, — нарешті сказала вона. — Але я бачу тріщини. І крізь них… пробивається світло.

Віталій стомлено зітхнув:
— І ти справді думаєш, що зможеш його врятувати?

Аліна легенько посміхнулась:
— Можливо, ми врятуємо один одного.

---

І десь у темряві Еріан підняв голову. Йому здалося, що він чує її голос. І замість болю… він відчув на мить дивний, колючий спокій.

---

Кінець розділу 14.