Читати книгу - "Детектив Соловей. Книга 3: Смерть в архіві., Віталій"

— Завжди готовий, підполковнику, — відповів Петренко, перевіряючи свій пістолет.

Вони увійшли до депо, рухаючись безшумно, наче тіні. Всередині було темно, лише місячне світло пробивалося крізь розбиті вікна, створюючи химерні візерунки на запиленій підлозі. Запах диму був сильнішим. Це був запах паленого паперу.

Вони почули шарудіння. Соловей жестом наказав Петренку зупинитися.

У дальньому кутку депо, біля купи старих дерев'яних ящиків, стояла жінка. Це була Марія Олексіївна. Її обличчя було напруженим, а в руках вона тримала запалену свічку і пачку документів. Вона кидала їх у невелике металеве відро, де вже тлів вогонь, перетворюючи давні таємниці на попіл.

— Не рухайся! — голосно сказав Соловей.

Марія Олексіївна різко обернулася. Її обличчя спотворилося від жаху, коли вона побачила поліцейських. Вона спробувала кинути у вогонь ще одну пачку документів.

— Стій! — Петренко кинувся вперед, намагаючись зупинити її.

Але Марія Олексіївна була швидшою. Вона вихопила з кишені невеликий револьвер і вистрілила. Куля пролетіла повз Петренка, влучивши в металеву стіну з гучним дзвоном.

Зав'язалося напружене протистояння.

— Це кінець, Маріє Олексіївно, — спокійно, але твердо сказав Соловей, піднімаючи пістолет. — Докази у нас. Мікрофільм цілий.

Вона нервово засміялася.

— Ви нічого не розумієте! Це не просто папірці! Це репутація! Це все, що у мене є! Я не дозволю зруйнувати це!

Вона зробила ще один постріл, цього разу цілячись у Солов'я. Він встиг відскочити за іржавий стовп. Петренко тим часом обходив її з флангу.

Почалося переслідування у напівтемряві занедбаного депо. Марія Олексіївна, розуміючи, що її викрили, кинулася бігти між старими вагонами та залізничним обладнанням, намагаючись знищити якомога більше документів. Запах диму ставав все сильнішим.

Соловей та Петренко переслідували її, уважно стежачи за її рухами. Він розумів, що вона в розпачі і може бути небезпечною.

— Зупиніться, Маріє Олексіївно! — крикнув Соловей. — Ви тільки погіршуєте своє становище!

Вона не слухала. Вона бігла до дальнього кута депо, де стояли кілька великих, обгорілих ящиків. Здавалося, вона прямує до якихось інших документів, які, можливо, там приховувала.

Раптом вона оступилася і впала, випустивши з рук револьвер. Він з гуркотом впав на бетонну підлогу, відлетівши вбік. Упавши, вона потягнулася до вогню, намагаючись кинути туди ще одну теку з паперами.

Соловей кинувся до неї. Він був швидким, попри свій вік. Він схопив її за руку, не давши їй знищити останні докази.

— Ні! — закричала вона, намагаючись вирватися. — Ви не розумієте! Це кінець!

Петренко вже був поруч, він швидко підняв револьвер.

— Маріє Олексіївно Олексійчук, ви заарештовані за підозрою у вбивстві Владислава Миколайовича Коваленка, — твердо промовив Соловей, дивлячись їй в очі. Його обличчя, з гострими вилицями та рішучим підборіддям, було безкомпромісним.

Її очі, наповнені відчаєм, дивилися на вогонь, що повільно згасав, поглинаючи частину її минулого. Вона знала, що програла.