Читати книгу - "Меч приречення"

Всі стали, широко роззявивши роти.

— Він говорить! — сапнув Богольт. — Неймовірно!

— І ще й страшенно сиромудро, — сказав Ярпен Зигрин. — Хто знає, що таке конфесійна зброя?

— Звичайна, немагічна, — промовила Єнніфер, морщачи брови. — Але мене дивує дещо інше. З роздвоєним язиком неможливо артикульовано говорити. Цей пройдисвіт користується телепатією. Будьте обачні, це діє двосторонньо. Він може читати ваші думки.

— Чи він здурів дощенту, чи що? — роздратувався Кеннет Кузька. — Чесний двобій? З дурним гадом? А такого! Купою на нього! В купі сила!

— Ні.

Вони оглянулися.

Ейк із Денесле, вже на коні, при повній зброї, зі списом, спертим об стремено, виглядав куди краще, ніж пішо. З-під піднятого заборола шолома гарячково палали очі, біліло бліде обличчя.

— Ні, пане Кеннете, — повторив лицар. — Хіба що через мій труп. Я не допущу, щоб у моїй присутності ображено лицарську честь. Хто зважиться зламати засади чесного двобою…

Ейк говорив усе голосніше, його екзальтований голос ламався і дрижав від хвилювання.

— …той, хто зневажить честь, зневажить і мене, і кров його або ж моя поплине на цю змучену землю. Бестія жадає двобою? Хай буде так, нехай герольд протрубить моє ім’я! Нехай розсудить суд богів! За драконом сила ікол та пазурів і пекельна злість, а за мною…

— Але ж балахменний, — буркнув Ярпен Зигрин.

— … за мною правда, за мною віра, за мною сльози дів, що їх цей гад…

— Кінчай, Ейку, бо на воніти тягне, — вереснув Богольт. — Гайда в поле! Берися за дракона, замість говорити.

— Гей, Богольте, зачекай-но, — раптом сказав краснолюд, шарпаючи бороду. — Ти забув про умову? Якщо Ейк покладе трупом гадину, то візьме половину…

— Ейк нічого не візьме, — вищирив зуби Богольт. — Я його знаю. Йому вистарчить, коли Горицвіт складе про нього пісеньку.

— Тихо! — проголосив Гілленстерн. — Хай буде так. Проти дракона виступить достойний мандрівний лицар, Ейк із Денесле, що битиметься в барвах Кейнгорну як спис і меч короля Недамира. Така королівська воля.

— От тобі й ба, — скреготнув зубами Ярпен Зигрин. — Спис і меч Недамира. Цей кейнгорнський крілик спік нам паску. І що тепер?

— Нічого, — Богольт сплюнув. — Ти ж не хочеш задиратися з Ейком, Ярпене? Він плете дурниці, але вже як виліз на коня і розпалився на духу, то краще вступитися йому з дороги. Нехай іде, зараза, і хай упорає дракона. А тоді побачимо.

— Хто буде герольдом? — спитав Горицвіт. — Дракон хотів герольда. Може, я?

— Ні. Це тобі не пісеньки співати, Горицвіте, — наморщився Богольт. — Герольдом нехай буде Ярпен Зигрин. У нього голос як у бугая.

— Добре, та що там, — сказав Ярпен. — Давайте мені значкового з хоругвою, щоб усе було як слід.

— Тільки чемно кажіть, пане краснолюде. І красномовно, — нагадував Гілленстерн.

— Не вчіть мене як казати, — краснолюд гордо вип’яв черево. — Я ходив у посольства ще тоді, як ви хліб називали «папа», а муху — «муму».

Дракон далі спокійно сидів на пагорбі, весело помахуючи хвостом. Краснолюд видряпався на найвищий камінь, відкашлявся та сплюнув.

— Гей ти там! — ревнув, беручись під боки. — Драконе граний! Слухай, що герольд тобі скаже! Значиться я! Першим візьметься за тебе достойний замандрований лицар Ейк із Денесле! І встромить тобі списа в пузо, згідно зі святим звичаєм, на погибель тобі, а на радість бідним дівам і королеві Недамиру. Бій має бути чесним і за правилами, дихати вогнем не мож, лише конфесійно лупити одне другого, доки той другий не спустить духа або ж не умре! Чого тобі ми від душі бажаєм. Ти зрозумів, драконе?

Дракон позіхнув, змахнув крилами, а потім, припавши до землі, швидко зліз із пагорба на рівну землю.

— Я зрозумів, достойний герольде! — ревнув у відповідь. — Нехай же виступить у поле шляхетний Ейк із Денесле. Я готовий!

— Правдивий вертеп, — Богольт сплюнув, понурим поглядом проводжаючи Ейка, що ступою виїжджав з-за кам’яного бар’єру. — Холерська купа сміху.

— Закрий свого хлібоїда, Богольте! — крикнув Горицвіт, потираючи руки. — Дивись, Ейк іде в атаку! Курча, ну й гарна балада буде!

— Гурра! Віват Ейкові! Слава! — гукнув хтось із групи лучників Недамира.

— А я, — понуро озвався Козоїд, — іще б для певності напхав сіркою.

Ейк, уже в полі, віддав драконові честь, піднявши списа, опустив забороло шолома і вдарив коня острогами.

— Ну, ну, — сказав краснолюд. — Може він і дурень, але шаржувати[11] вміє. Тільки гляньте!

Ейк, схилений, прикипілий до сідла, у повному галопі опустив списа. Дракон, усупереч очікуванням Геральта, не відстрибнув, не рушив півколом, але, припавши до землі, рушив просто на атакуючого лицаря.

— Бий його! Бий, Ейку! — надсаджувався Ярпен.

Ейк, хоч несений галопом, не вдарив навпростець, наосліп. В останню мить спритно змінив напрямок, перекинув списа над кінською головою. Пролітаючи повз дракона, з усієї сили вдарив, піднявшись у стременах. Всі вереснули одним голосом. Геральт до хору не прилучився.

Дракон уник удару легким, зграбним, повним грації оборотом і звиваючись, як жива золота стьожка, блискавично, але м’яко, дійсно по-котячому, сягнув лапою коневі під черево. Кінь кевкнув, високо підкидаючи зад, лицар похитнувся в сідлі, але списа не випустив. У мить, коли кінь майже зарився ніздрями в землю, дракон різким рухом лапи змів Ейка з сідла. Всі бачили, як летять вгору і вирують бляхи панцира, всі почули брязкіт і гуркіт, з яким лицар звалився на землю.

Дракон, присідаючи, пригнітив коня лапою, знизив зубасту пащу. Кінь жахливо скрикнув[12], зашамотався і стих.

Посеред запалої тиші всі почули глибокий голос дракона Віллентретенмерта.

— Мужнього Ейка із Денесле можна забрати з поля, на дальший бій він неспроможний. Наступний, прошу.

— О, курва, — сказав Ярпен Зигрин посеред тиші, що запанувала.

VIII

— Обидві ноги, — сказала Єнніфер, обтираючи руки лляною ганчіркою. — І, мабуть, щось із хребтом. Обладунки на спині такі пом’яті, наче він копром дістав. А ноги, то через власний спис. Нешвидко він сяде на коня. Якщо взагалі сяде.

— Професійний ризик, — пробурмотів Геральт. Чародійка поморщилася.

— Це все, що ти хотів сказати?

— А що б ти ще хотіла почути, Єнніфер?

— Цей дракон неймовірно швидкий, Геральте. Надто швидкий, щоб людина могла з ним змагатися.

— Розумію. Ні,