Читати книгу - "Спаситель"

– Але пес не знайшов Пера Голмена, коли той проліз на склад.

– Ділянка складу чималенька.

– А згодом?

– Ви про труп? Але ж тіло задубіло на камінь. Та й мерцями метцнер не цікавиться, він бере живу здобич.

Харрі здригнувся.

– У поліцейському звіті зазначено, що, за вашими словами, Пера Голмена ви раніше ніколи тут не бачили.

– Саме так.

– Я заходив до його матері й взяв у неї сімейну світлину. – Харрі поклав знімок на стіл перед охоронцем. – Погляньте й напевне скажіть мені, що ви ніколи раніше не бачили цього чоловіка.

Охоронець опустив очі. Перекинув сірника у куточок рота, хотів щось сказати, але раптом завмер. Вийняв руки з-за потилиці, схопив знімок. Довго вдивлявся.

– Еге ж. Помилився я. Бачив я його тут улітку. Важко вгадати… у тому, хто лежав у контейнері.

– Цілком вас розумію.

За кілька хвилин, вже збираючись йти, Харрі спочатку ледь відчинив двері й визирнув надвір. Охоронець засміявся:

– Удень собаку замкнено. До того ж, метцнер має вузькі зуби, рана швидко загоїться. Спочатку я мав на думці придбати кентуккського тер’єра. Він має ікла, мов пилка. Поталанило вам, інспекторе.

– Гаразд, – мовив Харрі. – Будьте готові, невдовзі до вас навідається наша співробітниця й вашому бровкові доведеться укусити дещо інше.

– То що? – спитав Халворсен, тихенько об’їжджаючи снігозбиральну машину.

– Собаці дадуть вкусити щось м’яке, на кшталт глини, – сказав Харрі. – Потім Беата зі своїми криміналістами заллє відбиток гіпсом, той застигне, й вийдуть ніби собачі щелепи.

– Он воно як… І цього стане, щоб довести, що Пера Голмена убили?

– Ні.

– Ти наче казав…

– Я казав, що саме це мені й потрібно, щоб довести убивство. The missing link[11] у низці доказів.

– А решта ланок які?

– Звичайні. Мотив, знаряддя убивства і привід. Тут звертай праворуч.

– Не второпаю. Ти казав, що підозра ґрунтується на тому, що Пер Голмен використав лещата, щоб пройти на склад?

– Я казав, що я цим здивований. А якщо точніше: пропащий героїновий наркоман шукає собі притулку в контейнерах, але водночас з тим міркує так тверезо, що загодя приносить лещата, щоб зламати браму. От я й почав копати глибше. Паркуйся отут.

– Не розумію, як ти можеш стверджувати, що знаєш винного?

– Міркуй самотужки, Халворсене, адже ти знаєш усі факти.

– Не терплю оцих твоїх вивертів.

– Я лише прагну, щоб ти став гарним поліцейським.

Халворсен кинув косим оком на старшого колегу – чи не кпинить? Обоє вийшли з авто.

– Замикатимеш чи ні? – спитав Харрі.

– Замок уночі замерз. Вранці я зламав ключа. Й давно ти знаєш винного?

– Певний час.

Вони перетнули вулицю.

– Знайти, хто – це найпростіше. Підозрюваний очевидний. Чоловік. Кращий друг. Чоловік з гарною репутацією. Але аж ніяк не дворецький. Клопіт не у цьому, а в іншому – як довести те, що відчуваєш чуттям давним-давно. – Харрі натиснув на домофоні кнопку з написом «Голмен». – Саме це ми зараз і робитимемо. Дістанемо шматочок мозаїки, який оберне на око незв’язну інформацію у міцний ланцюг доказів.

З динаміка почулося: «Слухаю».

– Це Харрі Холе з поліції. Чи ми можемо зайти?

Замок задзижчав.

– І діяти треба швидко, – застеріг Харрі. – Більшість убивств розкривають або у перші двадцять чотири години, або не розкривають узагалі.

– Дякую, я це вже чув, – відповів Халворсен.

Біргер Голмен чекав на них на сходовому майданчику.

– Заходьте, – мовив він і пішов уперед у вітальню.

Біля дверей у лоджію стояла ще не прикрашена по-різдвяному ялинка.

– Дружина відпочиває, – мовив Біргер Голмен, випереджаючи Харрі, поки той не спитав.

– Ми неголосно, – мовив Харрі.

Біргер Голмен зажурено посміхнувся:

– Вона не прокинеться.

Халворсен кинув на Харрі стрімкий погляд. Той гмикнув.

– Мабуть, випила заспокійливе?

Біргер Голмен кивнув:

– Завтра похорон.

– Звісно, це важке випробування. Але дякую за фото.

Харрі поклав на стіл світлину: Пер Голмен сидячи й батьки обабіч. Захищають. Чи, якщо глянути з іншого боку, утримують під вартою. У кімнаті запала тиша. Біргер Голмен почухав передпліччя під сорочкою. Халворсен нахилився у кріслі уперед, потім відхилився назад.

– Чи ви добре обізнані у тому, що таке наркозалежність, Голмене? – спитав Харрі, не підводячи на чоловіка очей.

Біргер Голмен зморщив чоло.

– Моя дружина лише випила снодійне, але з цього не випливає, що я…

– Я маю на увазі не вашу дружину. Можливо, її ви зможете порятувати. Я про вашого сина.

– Ну, дещо знаю, певна річ. Він сидів на героїні, й у цьому було його горе. – Він хотів щось додати, але передумав. Не зводив очей зі світлини на столі. – Наше спільне горе.

– Безсумнівно. Але якби ви добре зналися на тому, що таке наркозалежність, ви б розуміли, що вона пригнічує решту.

Голос Біргера Голмена раптом обурено затремтів:

– Чи ви гадаєте, інспекторе, що я не свідомий цього? Гадаєте… що моїй дружині… він. – Його душили сльози. – Рідній матері…

– Я знаю, – відповів Харрі, – але наркотик важливіший за матір, важливіший за батька. За саме життя. – Харрі зітхнув. – І за смерть.

– Я геть виснажений, інспекторе. Скажіть, чого вам треба?

– За аналізом крові, ваш син помер не від дози. Тобто йому було дуже зле. А коли героїновий наркоман почувається зле, він так конче потребує «рятівної» дози, що спроможний погрожувати навіть рідній матері, аби лише добути наркотик. Саме наркотик, а не кулю у скроню, укол у передпліччя, у шию, у пах чи в будь-яке інше місце, де є чиста вена. Вашого сина знайшли зі шприцом та пакетиком героїну, Голмене. Він не міг застрелитися. Через те, що найважливішим для нього був наркотик. Над усе… навіть над…

– …смерть. – Біргер Голмен сидів, обхопивши голову руками, але голос у нього лунав виразно. – Отже, ви вважаєте, що мого сина вбили. Чому?

– Сподіваюся, ви нам поясните.

Біргер Голмен не відповів.

– Бо він погрожував їй? – спитав Харрі. – Бо треба убезпечити дружині спокій?

Голмен підняв голову.

– Ви про що?

– Упевнений, що ви тинялися неподалік Плати, чекаючи. А коли він явився й придбав дозу, пішли за ним слідом. На склад контейнерів. Адже він ночував саме там, коли не мав іншого прихистку.

– Я про це нічого не знаю. Це нечувано, я…

– Та знали ви, знали. Я показав охоронцеві світлину, й він упізнав чоловіка, про якого я спитав.

– Пера?

– Ні, вас. Ви приходили туди улітку. Питали, чи можна пошукати сина у порожніх контейнерах.

Голмен не зводив з Харрі очей, а той вів далі:

– Ви незле все спланували. Обценьки, щоб дістатися на склад, порожній контейнер – цілком придатне для наркомана місце, щоб звести рахунки з життям, та ще й ніхто не зауважить та не