Читати книгу - "Фауст"

Та бачу й я — нічого в тім немає.

Фауст

Ану пригляньсь, на що воно здалось?

Вагнер

То, мабуть, пудель, що шукає

Свого хазяїна сліди.

Фауст

А глянь, як він спіралями кружляє,

Зближаючись щораз до нас сюди!

За ним слідком у грі витворній

Мигочуть іскри голубі…

Вагнер

Та що це ти? Там просто пудель чорний,

А інше все примарилось тобі.

Фауст

Мені здається, ніби він проводить

Чаклунський круг навколо наших ніг.

Вагнер

Дивись, як сторожко й непевно

він підходить —

Замість хазяїна він двох чужих настиг.

Фауст

Все вужче коло, вже він близько!

Вагнер

Ну от, дивись, звичайне псисько,

Гарчить, то знітиться увесь,

Хвостом виляє — звісно, пес.

Фауст

До мене, цуцику! На, на!

Вагнер

Ця псина, бач, яка чудна!

Як станеш ти — й вона тут стане,

Гукнеш — одразу прибіжить,

Загубиш щось — то найде вмить,

Ціпка тобі з води дістане.

Фауст

Ти правду кажеш, духа тут нема;

В цьому собаці — виучка сама.

Вагнер

І мудреця, буває навіть,

Такий собака зацікавить;

Твоєї ласки сповна заслужив

Годованець веселих школярів.

Увіходять до міської брами.

Кабінет Фауста

Фауст увіходить з пуделем.

Фауст

Покинув я поля і луки,

Що у нічнім тумані сплять,

Ущухли в грудях люті муки,

І буйні пориви мовчать.

Душа стражденна просвітліла —

Благословен просвіток цей!

І знову в ній заговорила

Любов до Бога, до людей.

Спокійно, пуделю! Годі тобі вертіться!

Чом ти там на порозі гарчиш?

Ляж біля печі, треба зігріться…

Ось на подушку, та мовчи ж!

Кумедно кружляв і петляв чогось ти,

Як сюди ми йшли по дорозі крутій,

Тепер попав до мене в гості,

Так шануватися умій.

Коли у келії смиренній

Знов світло лампи спалахне,

В моїй душі, добром натхненній,

Зринає видиво ясне.

Думки стають чіткі і стислі,

Надія лине в майбуття,

І знову, знов я зношу мислі

До потайних джерел життя.

Та цить же, пуделю! Твоє завивання

Не гармонує зі звуками тими,

Що душу сповняють думками святими.

Таж нам відоме людське глузування

З високого всього,

З того, що в ньому не тямлять нічого;

Осміюють вони прекрасне все;

І ти туди ж, за ними, псе!

Та лихо мені! Я знову нудьгую,

В душі задоволення більше не чую…

Чом так швидко криниця висихає,

А мене знов спрага змагає?

Не раз таке було зі мною…

Та з цим ще можна позмагатись:

Нам треба вірою пройнятись,

Премудрістю понадземною,

Нам тільки Відкриття з'ясує світ.

Відкрию Новий Заповіт,

Відкрию текст прадавній знову,

Заглиблю в нього пильний зір

І цей священний первотвір

Перекладу на милу рідну мову.

(Розгортає книгу і лаштується перекладати).

Написано: «Було в почині Слово!»[24]

А може, переклав я зразу помилково?

Зависоко так слово цінувать!

Інакше треба зміркувать,

Так внутрішнє чуття мені говорить.

Написано: «Була в почині Мисль!»

Цей перший вірш як слід осмисль,

Бо ще перо біди тобі натворить.

Хіба ж то мисль і світ і нас створила?

А може, так: «Була в почині Сила!»

Пишу — і сумнів душу огорнув:

Я, мабуть, знову суті не збагнув…

Та світ свінув — не зрадила надія,

І я пишу: «Була в почині Дія!»

Коли ти хочеш тут сидіти,

Пуделю, то годі вити

І скавуліти!

Мені в роботі заважаєш,

Господаря так зневажаєш!

Хоч мені з кімнати

Прийдеться тікати,

Хоч гостю покажу поріг:

Біжи туди, звідкіль прибіг!

Та що це? Що я бачу?

Чи я притомність трачу?

Чи це не сон, чи не мара?

Собаку щось мов розпира —

Росте, росте, як та гора,

Втрачає подобу собачу!

Так ось кого я пригостив!

Немов страшенний бегемот,

Він блимнув оком, роззявив рот.

Ну що ж! Бог милостив!

Пекельне кодло розженем

Ми Соломоновим ключем!

Духи

(в коридорі)

Одного уже зловили —

Обережно, браття миле!

Як в капкан хитрий лис,

Втрапив в пастку хижий біс.

Тільки глядіть!

Підлетіть та заграйте,

Все змішайте,

І звільніть його, звільніть!

Якщо ми зможем —

Йому допоможем;

Він нашій породі

Теж стане в пригоді.

Фауст

Я звіра чарами зв'яжу,

Замову Чотирьох скажу:

Саламандро, блищи,

Ундіно, течи,

Сільфідо, подуй,

Кобольде, працюй!

Той, хто не знає,

Що в кожній стихії

Силу становить —

Той не здолає

Добрі й лихії

Духи замовить.

В огні розвійся,

Саламандро!

В воді розлийся,

Ундіно!

Блисни в повітрі промінно,

Сільфідо!

Дай дому поміч незмінно,

Incubus! Incubus!

Вийди, я тебе не боюсь!

Ось всі чотири —

Нема їх в звірі…

Лежить і вищиривсь, бридкий;

Його не зрушив поклик мій!

Та ще я нову

Вживу замову.

Ти, може статься,

Пекельного роду?

Глянь на цей знак!

Його бояться

Всі ваші зроду.

Чому ж це ти наїживсь так?

Виплід триклятий!

Вмієш читати

Ім'я Несказанного,

Чудом зачатого,

За нас розп'ятого,

В віках осіянного?

Де ж він? За піччю он,

І вже вироста, як слон,

Заповнює весь покій,

Хоче узятись туманом…

Спускайся униз мерщій!

Падай ниць перед паном!

Бачиш, мої не марнії погрози,

Спалять тебе святії грози!

Не змушуй же

Вогонь троїстий лити!

Не змушуй же

Щонайсильніших чар ужити!

Мефістофель

(виступає, коли туман розійшовся, з-за печі в одязі мандрованого схоласта)

Що тут за шум? Чим зможу вам служити?

Фауст

Так ось хто в пуделі сидів!

Мандрований схоласт! Оце так насмішив!

Мефістофель

Вітаю вас, великовчений муже!

Од ваших чарів впрів я дуже.

Фауст

Як звешся ти?

Мефістофель

Як дивно запит цей

Від того чуть, хто зневажає слово

Й, не звикши мислить поверхово,

Зглибляє дійсну суть речей.

Фауст

Таких, як ти, відома суть —

Аж світиться крізь покрив назви;

Пізнаєтесь усюди враз ви,

Коли «лихими» вас «спокусниками» звуть.

Ну, добре, хто ж ти є?

Мефістофель

Я — тої сили часть,

Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого.[25]

Фауст

Це загадка! Розгадку ж хто подасть?

Мефістофель

Я — заперечення усього!

Бо всяка річ, що постає,

Кінець кінцем нічим стає,

І жодна річ