Читати книгу - "Ірка Хортиця — надніпрянська відьма"

— Отже, ви не віддасте мене на поталу старим відьмам? Не покинете? — з надією запитала Ірка.

— Відьмам?! А, відьмам! — Аристарх похитав головою. — Ірко, якби все залежало особисто від мене, я б одразу сказав: нізащо не покинемо! Але наді мною теж є начальство, — менеджер багатозначно показав пальцем на стелю. — Засновники, розумієш? А вони дуже прислухаються до думки Ради Сергіївни. Особливо тоді, коли йдеться про чаклунство. Я, наприклад, скажу, що ти — геній відьмацтва, а вона скаже, що ти зовсім нікудишня. Моє слово проти її. Але Рада — професійна відьма, а я — всього-на-всього рядовий менеджер із продажу заклять. Як ти гадаєш, кого засновники послухають? Звісно, варто тобі потрапити до нашої школи, як різниця між тобою й іншими відьмочками враз стане очевидною. Але для цього треба спочатку потрапити до школи!

— Що ж робити? — знову засмутилася Ірка.

— Є один варіант, — знехотя протягнув Аристарх. — Треба зробити щось таке, аби всі зрозуміли: ти — екстравідьма. Супер! Ця… Як звали подружку Гаррі Поттера?

— Герміона, — буркнула Ірка.

Думки в її голові переплуталися. Невже він і справді вважає, що вона краща за інших? Супервідьма? Не може того бути! Але, з другого боку, навіщо Аристарху брехати?

— Точно, Герміона, — погодився Аристарх. — Треба начаклувати щось грандіозне й показати це як доказ твоїх здібностей. Що там Рада Сергіївна тобі казала: захист-напад? То візьми для проби цього Іващенка, — Аристарх тицьнув пальцем на фотографію, — оскільки вже Рада сама його вибрала, і нехай він буде твоїм «тренувальним ворогом». Доведи, що ти відьма. Зведи його зі світу!

Ірка отетеріло витріщилася на менеджера.

— Не по-справжньому, звісно, — миттю уточнив він. — Зроби все, що треба, а потім швиденько припини. Адже відразу він не помре, правда ж? Від чаклунства, здається, моментально не помреш. Спочатку довго страждатимеш, — Аристарх посміхнувся, показуючи Ірці, що жартує. — Ну стане йому на хвильку недобре, це й буде доказом твоїх здібностей. Я покажу їх засновникам, і Рада нічого не зможе заперечити, — він подумав іще мить, — а може, і не захоче. Навпаки, навіть пишатися почне, що ти її учениця. За пару років будеш у нашій компанії головною відьмою. На стажування поїдеш, до Англії.

— Краще до Німеччини, — за звичкою відповіла Ірка й одразу осіклася.

А чи треба їй тепер до Німеччини, якщо вона точно знає, що там за нею ніхто не сумує?

— Оце голова! — вигукнув Аристарх. — Для відьми Німеччина й справді значно ліпша місцина. В Англії більш розповсюджене чоловіче чаклунство. То що, спробуєш, Таню Гроттер?

— Я — Ірка Хортиця, — урвала його Ірка.

Звісно, вона може відмовитися — і тоді залишиться віч-на-віч з відьмами-конкурентками, які чекають на неї за парканом. Скласти лапки й тихо дати себе зжерти — ні, це не для Ірки Хортиці! Треба спробувати! Може, вона й справді стане супервідьмою. Не Герміоною Гренджер, не Танею Гроттер — адже це всього-на-всього вигадки! Справжньою крутою надніпрянською відьмою! Вона поїде до Німеччини. І матуся, побачивши, якою стала її Ірка, може, навіть захоче… Ірка заплющила очі.

— Ні, усе це дурниці. Нічого в тебе не вийде, — порушив тишу трохи сумний голос Аристарха. — Це ж не фантастика — зацідила вогняною кулею в лоба, і порядок. У справжньому житті людину на відстані не зурочиш. Треба мати якусь її річ чи якось потрапити до неї в будинок. А Іващенко — бізнесмен, у нього охорона. Давай ліпше поговоримо з Радою Сергіївною, — запропонував Аристарх. — Вибачишся як слід, пообіцяєш більше не порушувати її наказів…

Ірка випросталася й кинула на Аристарха гордовитий погляд. Він розумна людина й, може, навіть гарна — знайшов для Ірки вихід. Але він усього-на-всього менеджер, а вона — відьма! З Іващенком нічого не станеться. Ірка про це подбає.

Ірка підійшла до дзеркала, що висіло на стіні.

— Журнал! — різко наказала вона, простягаючи руку.

Повагавшись якусь мить, Аристарх поклав на її долоню журнал, розгорнений якраз у тому місці, де була фотографія Іващенка.

Ірка пильно глянула на нерухоме лице, запам’ятовуючи насмішкуваті очі, іронічну посмішку. Потім театральним жестом відкинула журнал геть, сперлася руками на раму дзеркала й міцно заплющила очі.

— Ну, — прошепотіла вона. — Ну!

Покірно проступаючи крізь закриті повіки, перед нею з’явилося лице чоловіка. Ірка розплющила очі, вдивляючись у глибини дзеркала. Крізь своє відбиття, далі, далі… Її власне обличчя зникло, так, наче невидима ганчірка стерла його зі скла, а на його місці поволі проступав офіс, кабінет, стіл і вже знайома людина за столом…

— Записуйте, — швидко наказала Ірка, потайки сподіваючись, що її голос звучить не менш владно, ніж у Ради Сергіївни. — Завтра із сьомої ранку в нього поїздка на завод, потім він повертається до офісу, далі ланч із діловими партнерами, знову офіс, потім — вручення нагород на виставці дитячих малюнків… Це в художньому музеї, чи що? Ми там недавно з класом були, — Ірка на мить замислилася, згадуючи. — Досить!

Вона велично змахнула рукою, відпускаючи викликане нею зображення. Лице Іващенка зникло з дзеркальної поверхні.

— От на виставці ми його й візьмемо, — видихнула дівчинка. — На завтра мені потрібна ручна камера, як в операторів з телебачення, і мікрофон. А ще ганчірка для підлоги й тюбик із фарбою.

— Чудово! Професійну телекамеру й мікрофон я, звісно, запросто дістану, але ось у чому проблема: де взяти тюбик із фарбою? А тим більше ганчірку для підлоги, — в’їдливо процідив менеджер. — Швабра не згодиться?

— Швабра нам ні до чого, — Ірка серйозно похитала головою. — А ось ви мені, до речі, будете дуже потрібні. Ви підете зі мною? Ну будь ласка, без вас у мене нічого не вийде!

Аристарх важко зітхнув:

— Розкажи хоча б, що в тебе за план?

Але Ірка рішуче захитала головою:

— Боюсь наврочити.

— Правильно, пристріт — це серйозно, — погодився Аристарх.

Ірка зрозуміла, що можливий пристріт є для нього справді серйозною підставою для мовчанки. Мабуть, по роботі всіляких пристрітів надивився.

— Доведеться тебе підстрахувати. Тим паче, що Раду Сергіївну ти попереджати не збираєшся, чи не так?

— Поки що не збираюсь, — кивнула Ірка, — але Рада Сергіївна не матиме підстав, аби гніватись. Бо я скористаюсь лише тим чаклунством, якому вона мене навчила. Ну, і трохи звичайнісінькою логікою.

Розділ 13

Відьмацьке