Читати книгу - "Подих смерті"

Вона взяла коробку з плетінням, сіла і з нещасним виразом втупилась у екран. Плетіння так і залишилось незайманим. Брейд був певен: Доріс нічого не бачить і на екрані.

Кеп Ансон, як і вмовлялися учора ввечері, прийшов рівно о дев'ятій. Брейд, — він уже встиг поснідати і був готовий до роботи, провів його просто у свій кабінет на цокольному поверсі.

Ансон поклав ціпок і сів у фотель.

— Як тобі матеріал про старого Берцеліуса?

— Зарозумілець. — Брейд силувано всміхнувся.

— Він мав підстави бути таким. Знай же: йому було надано баронський титул.

— Невже?

— Про це мій майбутній розділ. Титул він одержав у день свого шлюбу. Одружився він пізненько, з дівчиною молодшою за себе на тридцять років, і король Швеції зробив йому весільний дарунок. Я опишу все докладно. Не бачу причини, чому б історії органічної хімії не бути водночас і історією хіміків, що рухали її вперед.

Брейд не знав, що на те й сказати. У своєму приватному житті Ансон чітко відмежовував хімію від особи хіміка. Особисте його життя ніколи не мало нічого спільного з його роботою.

Всі знали, що на світі колись жила ще й місіс Ансон, що після її смерті він жив самотою, а піклувалась про нього хатня робітниця. Знали також, що він мав заміжню дочку, яка разом з сім'єю жила десь на Середньому Заході.

Сам Ансон ніколи не згадував про членів своєї родини. І не тому, що розбив з ними глека. Він не говорив про них, бо вони не мали причетності до хімії.

— Якщо особисті справи безпосередньо причетні до органічної хімії, — зважився врешті Брейд, — вони мають бути висвітлені. Бо, скажімо, надання Берцеліусові баронського титулу було визнанням його таланту хіміка тогочасним суспільством. Органічна хімія ставала складником щоденного життя, складником таким важливим, що хімікові-органіку могли надавати дворянський титул.

— Слушно, — схвально кивнув Ансон. — Дякую тобі. Я вирішив зняти деякі параграфи щодо відкриття селену. Доведеться також опустити весь розбір процесів горіння; прецікаві питання, але до органічної хімії не належать.

— Слушна постанова, — згодився Брейд, — обсяг книжки і так буде значним.

— Гаразд. А тепер глянь на сторінку вісімдесят другу. Я ще не взявся до теорії радикалів, але мені здається логічним…

Отак вони й працювали, майже торкаючись головами, схиленими над рукописом, відкладали деякі сторінки, міняли їхню послідовність, деякі опускали зовсім, потім частину з них знову повертали в рукопис. Вони й не зогледілись, як почувся голос Доріс, удавано лагідний з огляду на Ансонову присутність.

— Лу, Вірджінія вже готова і чекає на тебе.

— Я зараз, Доріс. — Брейд підвів голову і звернувся до Ансона. — Ну що ж, Кепе, гадаю, ми зробили майже все, що планували. Решту, мабуть, залишимо на наступну зустріч?

— Куди це ви збираєтесь?

— Йдемо з Джінні до звіринця.

Ансон позбирав свої матеріали.

— Я теж піду з вами, ти не проти? Заразом побалакаємо ще про одну справу, — звернувся він до Брейда.

— Ну що ж. — Брейд вагався, не знаючи, як відхилити таке незвично чемне прохання. — Але ви, напевно, нудитиметесь під час такої прогулянки.

— У моєму віці більшість справ нудні, — сумовито всміхнувся Ансон і взяв свій ціпок.

День видався на славу — сонячний, тихий, навдивовижу теплий. Сонце світило зовсім по-літньому, але звичної для літньої пори тисняви у звіринці не було, і Брейд зі смутком подумав, що хоч тут доля всміхнулася йому. Джінні пішла знайомитися з мавпячим населенням звіринця, а Брейд з Ансоном присіли на одній з лавок.

— Вчора після обіду я мав розмову з Літлебі, — почав Ансон.

— Про що?

— Про заплановані ним лекції з питань техніки безпеки. Цей старий дурисвіт уже переконав себе, ніби він і справді давно їх запланував.

— Так, я знаю про це, — байдуже відказав Брейд.

— А потім він запитав про тебе.

— Про мене?! — з несподіванки Брейд випростався і закляк, немовби в нього раптом задерев'яніла спина.

— Ось чому я й прийшов з тобою сюди. Чимдалі від місіс Брейд, розумієш?

— І що ж він сказав?

— Нічого конкретного. Одначе, оскільки я зрозумів, твою угоду буде поновлено на наступний рік, але вже востаннє. В цьогорічному повідомленні тобі запропонують пошукати собі іншу роботу.

Від цих слів сонячні промені, що падали на плечі Брейда, здавалося, втратили своє життєдайне тепло, і в нього поза спиною пішов мороз.

Голос Кепа Ансона, долинав наче звідкись іздалеку. Гомін людей, що, як і Брейд, прийшли відпочити до звіринця, теж помалу заглух.

Яка думка заполонила Брейда найперша? Не думка про руйнування давнішньої основи їхнього життя, втрату шматка хліба, не думав він зараз і про різку зміну звичного побуту. Він подумав про Доріс.

Адже вона передбачала таку халепу. Поки він не матиме сталої посади, його доля завжди залежатиме від ласки Літлебі чи будь-кого з керівників кафедри, завжди буде в їхніх руках.

Натомість Брейд наполегливо переконував Доріс у протилежному. І спокій його родини фактично підтримувався цією певністю, його переконаністю, що угоду поновлюватимуть постійно.

Як же тепер він гляне Доріс у вічі?

З глибокої задуми його вивів Ансон, що тим часом провадив далі:

— Гадаю, вони не задоволені твоєю науковою діяльністю. Отож, як хочеш залишитися в університеті, примусь їх змінити про себе думку. До червня, коли вони ухвалюватимуть остаточну постанову, маєш іще досить часу. Використай його і щось зроби.

— Щось зроби, — луною повторив Брейд, — але що? Може, продовжити роботу, яку не закінчив Ральф? — запропонував він.

— Дослідження кінетики? — Ансон скривився і роздратовано похитав головою. — Забудь про це!

— Забути? Але чому? Адже цей шлях відкриє цілу низку нових можливостей в органічній хімії. Якби мені пощастило завершити ці дослідження і дістати вагомі підтвердження їх слушності (кажучи це, він раптом і сам повірив у таку можливість), то я опублікував би сенсаційну статтю.

Але запальна Брейдова пропозиція не справила на Ансона ніякого враження. Він відповів запитанням:

— Як же ти збираєшся завершити незавершене? Адже інший аспірант не має права одержати науковий ступінь за те, що закінчить чужу роботу.

— Достеменно так, — погодився Брейд.

— А може, ти збираєшся сам?

Брейд не відповів. Він мовчки перегортав жорству підошвою черевика.

— Ти не досить обізнаний для роботи в цій галузі. Я це знаю, — вів далі Ансон, несхвально похитавши головою. — Якби ти звернувся до мене, перш ніж починати дослідження такого типу, я застеріг би тебе від цього хибного кроку. Ніякому професорові не слід керувати роботою аспірантів там, де він сам не у всеозброєнні знань. Я завжди дотримувався правила — точно знати і добре розуміти