Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"

— Любий Горацію, — радісно пояснив Дамблдор, — якби сюди й справді завітали смертежери, то над будинком висіла б Чорна мітка.

Чаклун ляснув себе гладкою рукою по широкому лобі.

— Чорна мітка, — пробурмотів він. — Я знав, що чогось не вистачає… та нехай. Усе одно не було на це часу. Я саме наносив на оббивку останні штрихи, коли ви зайшли.

Він важко зітхнув, аж затремтіли кінчики вусів.

— Допомогти поприбирати? — ввічливо поцікавився Дамблдор.

— Будь ласка, — погодився чаклун.

Вони стали один до одного спинами — худий високий та товстий низенький — і махнули чарівними паличками однаковим стрімким рухом.

Меблі повернулися на свої місця; візерунки складалися прямо в повітрі; пір’я полетіло назад у подушки; подерті книжки склеювалися й шикувалися на полицях; гасові лампи вилітали на столики й запалювалися; велика колекція потовчених срібних рамочок для фотографій перелітала виблискуючи кімнату, й розташовувалася ціла й неушкоджена, на письмовому столі; затягувалися тріщини, розриви й дірки; стіни самі себе витирали.

— А чия то, до речі, була кров? — Дамблдор перекрикував бамкання зціленого, як новенького, старожитнього годинника.

— На стінах? Драконяча, — теж закричав у відповідь чаклун на ім’я Горацій, бо саме в ту мить з оглушливим скреготом і дзенькотом уґвинчувалася в стелю люстра.

І ось насамкінець бренькнуло піаніно, й запала тиша.

— Так, драконяча, — повторив чаклун. — Остання була пляшка, а ціни зараз аж до неба. Хоч, може, вдасться її використати ще раз.

Він пошкутильгав до кришталевої пляшечки, що стояла зверху на буфеті, й підніс її до світла, розглядаючи якусь густу рідину.

— Гм. Трохи запорошена.

Поставив пляшечку знову на буфет і зітхнув. І тут його погляд упав на Гаррі.

— Ого, — здивувався він, а його великі круглі очі метнулися до схожого на блискавку шраму в Гаррі на лобі. — Ого-го!

— Це, — сказав Дамблдор і ступив крок уперед, щоб зручніше було знайомити, — Гаррі Поттер. Гаррі, це мій давній друг і колега Горацій Слизоріг.

Слизоріг повернувся до Дамблдора і пронизав його проникливим поглядом.

— То он як ти хотів мене переконати? Албусе, я все одно відмовляюся.

Він пройшов повз Гаррі, рішуче відвертаючись із виглядом людини, що з усієї сили протистоїть спокусі.

— То, може, ми хоч вип’ємо по чарочці? — запитав Дамблдор. — За давню дружбу.

Слизоріг завагався.

— Ну, гаразд, по одній, — буркнув він непривітно.

Дамблдор усміхнувся Гаррі і вказав йому на крісло, як дві краплі води схоже на те, що виявилося Слизорогом. Крісло стояло біля заново розпаленого каміна та яскравої гасової лампи. Гаррі сів, виразно відчуваючи, що Дамблдор чомусь хотів посадити його саме на цьому добре освітленому місці. Зрозуміло, що коли Слизоріг, поклопотавшись коло графинів та чарок, знову обернувся лицем до кімнати, то його погляд одразу впав на Гаррі.

— Гм, — гмикнув він і негайно відвернувся, наче боявся ушкодити очі. — На. — Подав чарку Дамблдорові, котрий, не чекаючи запрошення, давно вже сів; потім підштовхнув тацю до Гаррі, а тоді потонув у подушках відремонтованого дивана і напружено замовк. Його ноги були такі короткі, що не діставали до підлоги.

— То як тобі живеться, Горацію? — запитав Дамблдор.

— Не дуже, — відразу відповів Слизоріг. — Слабкість у грудях. Хрипіння. А ще й ревматизм. Не можу рухатися. як колись. Та воно й не дивно. Старість. Утома.

— Хоча ти досить прудко рухався, щоб приготувати нам таку зустріч за такий короткий час, — заперечив Дамблдор. — Ти ж мав на підготовку не більше, ніж три хвилини. Слизоріг то роздратовано, чи то гордо уточнив:

— Дві. Не чув, як спрацювало моє закляття проти непроханих гостей, бо був у ванні. Але, Албусе, — додав він суворо, знову опановуючи себе, — це факт, що я стара людина. Втомлена стара людина, що заслужила право на спокійне життя та дрібку земних благ.

Що-що, а це він має, подумав Гаррі, розглядаючи кімнату. Вона була задушлива й захаращена, одначе ніхто не сказав би, що незатишна; були тут м’які крісла й ослінчики для ніг, напої та книжки, коробки шоколадних цукерок і пухкенькі подушечки. Якби Гаррі не знав, хто тут мешкає, то подумав би про якусь багату й примхливу бабусю.

— Ти, Горацію, ще не такий старий, як я, — заперечив Дамблдор.

— То може тобі пора вже подумати про пенсію, — відверто порадив Слизоріг. Його червонуваті очі помітили поранену Дамблдорову руку, — Бачу, не та вже реакція.

— Твоя правда, — спокійно погодився Дамблдор і струснув рукавом, показуючи кінчики обгорілих і почорнілих пальців; від їхнього вигляду Гаррі неприємно закололо в потилиці. — Без сумніву, я повільніший, ніж колись. Та з іншого боку…

Він знизав плечима і широко розвів руками, немовби демонструючи, що кожен вік має свої переваги, і Гаррі помітив на його неушкодженій руці перстень, якого він раніше в Дамблдора не бачив: великий, доволі грубо зроблений з якогось схожого на золото металу, оздоблений важким чорним каменем, тріснутим посередині. Слизорогові очі теж на якусь мить прикипіли до персня, і Гаррі помітив, як його широкий лоб збрижили дрібні зморшки.

— То всі ці запобіжні заходи проти непроханих гостей, Горацію… вони для смертежерів чи для мене? — поцікавився Дамблдор.

— А що треба смертежерам від такого нікчемного старого пенька, як я? — здивувався Слизоріг.

— Гадаю, вони були б не проти використати твої неабиякі здібності для насильства, катування і вбивства, — припустив Дамблдор. — Невже ти хочеш сказати, що вони тебе ще не вербували?

Слизоріг злісно зиркнув на Дамблдора, а тоді пробурмотів:

— Я не давав їм такої нагоди. Я цілий рік переїжджав. Ніколи не сидів на одному місці довше тижня. Міняв один маґлівський будинок на інший… господарі цієї хати зараз у відпустці на Канарських островах. Тут приємно, шкода буде покидати. Переселятися легко, досить зачарувати елементарним «Вогнеморозком» ту сміховинну сигналізацію від грабіжників, якою маґли користуються замість стервоскопів, і постаратися, щоб сусіди не бачили, як ти заносиш піаніно.

— Дотепно, — визнав Дамблдор. — Але ж це досить утомливий спосіб життя для нікчемного старого пенька, що прагне спокою. А от якби ти повернувся в Гоґвортс…

— Албусе, якщо ти хочеш сказати, що в тій мерзенній школі моє життя буде спокійніше, то краще помовч! Хоч