Читати книгу - "Академія пана Ляпки"

Пан Ляпка підкликав нас до себе і сказав, що придумав новий вид мухоловки, яка звільнить нашу академію від мушиної навали.

Він приніс мідний таз із водою, пляшку канцелярського клею, мило і скляну рурку. Ми заступили його від мух.

Він розвів у тазу мило і клей, узяв скляну рурку й заходився пускати мильні бульбашки, які одна за одною зринали в повітря.

Це були чудові мухоловки.

Мухи сідали з усіх боків на глейкі бульбашки, прилипали і разом з ними падали на землю. Пан Ляпка працював не розгинаючись. Він без упину пускав бульбашки, а ми вхопили мітли й заходилися вимітати чорні від мух мухоловки на вулицю.

Невдовзі мильні бульбашки виповнили всі кімнати й коридори академії, і за годину в ній не лишилося жодної мухи.

Так закінчилася ця війна.

Але коли більшість мух була вже знищена, в кабінеті пана Ляпки ми несподівано виявили перукаря Філіпа, який спав на канапі. Спочатку ми його не помітили — він весь був обліплений мухами, та коли хтось із хлопців побачив його, всі дивом здивувалися, як це він може спати в таких умовах. Правда, Філіп голосно хропів, і це свідчило, що сон у нього був неспокійний.

Коли ми покінчили з мухами, пан Ляпка розбудив Філіпа, наказав усім вийти з кабінету, замкнув за нами двері й довгенько про щось таємниче гомонів із Філіпом.

Нарешті двері кабінету розчинилися, звідти вискочив збуджений Філіп і сердито крикнув панові Ляпці:

— Віднині шукайте собі іншого перукаря! Я не стригтиму ані вас, ані ваших учнів! Досить з мене обіцянок. Я не можу більше ждати. А його приведу наступного тижня. І наміру свого не зміню. Саме він має навчатися в академії, а не оці ось ваші лобуряки. Прощавайте, пане Ляпко!

І Філіп подався з академії геть, грюкаючи підряд усіма дверима.

За мить із парку долинув його зловісний сміх. У місячному світлі ми бачили крізь вікно, як Філіп вибіг за браму й почухрав Шоколадною вулицею до міста.

Вечеряли ми досить пізно. Пан Ляпка весь час про щось думав і був такий неуважний, що наготовлену для нас цвітну капусту вифарбував у чорний колір, і смаком вона нагадувала печені яблука.

Після вечері пан Ляпка підкликав до себе двох Анджеїв і звелів їм унести до нашої спальні два ліжка й дві постелі, бо, як він сказав, сподівається, що ось-ось прибудуть двоє нових учнів.

Коли Анджеї виконали доручення, ми пішли до спальні й небавом поринули в глибокий сон.

На цьому кінчаються нотатки про один день, проведений мною в академії пана Ляпки.

********************************Сон про сім склянок********************************

День першого вересня був багатий на виняткові події. Він припав на неділю, й кожен із нас робив те, що йому найбільше подобалося. Артур навчав свого дресированого кролика лічби, Альфред вирізав сопілки, Анастазі стріляв із лука, один з Антоніїв сидів навпочіпки біля мурашника й вивчав життя мурашок, Альберт збирав жолуді й каштани, а я бавився своїми ґудзиками, викладаючи з них різні фігурки.

Пан Ляпка був не в гуморі. Після сварки з Філіпом він узагалі дуже змінився. Я не розумів, що його може єднати з Філіпом. Мене дивувало, як це перукар, постачальник веснянок, наважився гримати на пана Ляпку, ще й грюкати дверима. Тим часом, починаючи з цього дня, в академії все пішло шкереберть. Пан Ляпка якось понижчав, став похмуріший і весь час лагодив свою чарівну помпочку. Уроки замість нього дедалі частіше проводив Матеуш. На кухні в пана Ляпки пригорали страви, забарвлював він їх якимись несмачними кольорами, а коли дзвонили біля брами, щоразу підбігав до вікна й нервово посмикував себе за брову.

Того дня, про який оце йдеться, я склав із ґудзиків фігурку зайця. Пан Ляпка підійшов до мене, схилився над зайцем і посипав його бронзовим порошком.

Заєць ожив, скочив на ноги й шмигнув у двері, прихопивши із собою всі мої ґудзики.

Пан Ляпка зареготав, але вмить спохмурнів і сказав:

— Мені відомі таємниці барв, порошків, скелець, а з цим клятим Філіпом упоратися не можу! О, він завдасть мені чимало клопоту й горя! І де він тільки взявся на мою голову!

Мене це неабияк здивувало. Я не знав, що пан Ляпка може бути такий безпорадний.

Пан Ляпка вгадав мої думки, підступив ближче й прошепотів:

— Тільки тобі я й можу довіритись, бо ти мій найкращий учень. Філіп домагається, щоб я прийняв до академії двох його синів. Бо інакше він погрожує відібрати в нас усі веснянки. Він навіть імена для своїх хлопчиків придумав на «А». От побачиш, усе це дуже сумно скінчиться.

Тут пан Ляпка витяг з кишені жменю ґудзиків, кинув їх на підлогу так, що вони самі утворили фігурку зайця, і, підстрибуючи на одній нозі, вийшов з кімнати.

Я подумав, що слід розшукати Матеуша і якнайдокладніше вивідати, чого це пан Ляпка боїться Філіпа.

Щонеділі Матеуш літав у казку про Солов'я й Троянду на урок солов'їного співу. Я пішов до парку, сподіваючись зустріти його, коли він вертатиметься додому.

Опинившись у парку, я почув незвичайний гомін. Листя шамотіло, здригалися кущі, погойдувались трави, ніби сила-силенна непомітних для ока істот пересувалася по землі, обминаючи алеї і стежки.

Я кинувся в той бік, звідки долинав гомін, і вибіг до ставу. Тільки тут я збагнув, що сталося. Води у ставку не було. Риба відчайдушно звивалася в мулі, а безліч жаб та раків розповзалося врізнобіч шукати собі нового пристановиська.

Я пішов поряд із процесією й попереду побачив жабку з малесенькою короною на голові. Це була вже знайома мені Царівна-жаба.

— Я впізнала тебе, хлопче. Ти недавно навідувався до моєї казки й дуже мені сподобався. Бачиш, яке скоїлось лихо? Пан Ляпка нащось викачав із ставка всю воду, лишивши його мешканців напризволяще. Я поспішила із свого підземного палацу, щоб допомогти їм. Жаба, навіть якщо вона з іншої казки, швидше порозуміється із жабою, аніж пан Ляпка. Тож і не дивно, що мої земляки з вашого ставу пішли за мною.

— А куди ж ти їх ведеш, Царівно-жабо? — спитав я, розчулений.

— Сама не знаю,— відповіла вона.— Можливо, до казки про зачароване озеро, а може, до ставу з казки про зелену Мавку.

— Ми хочемо до ставу! — хором залементували жаби.

Вони підстрибували дуже високо, і все це скидалося на жаб'ячий цирк, якщо такий буває.

Раки повзли мовчки, дещо віддаля, важко ворушачи