Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Бабай 📚 - Українською

Читати книгу - "Бабай"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бабай" автора Борис Левандовський. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 78
Перейти на сторінку:
ліфтом керував ліфтер — сивий дідок, який сам, здавалося, був невід’ємною частиною кабіни з візерунковим драпіруванням на стінах, лаковими дерев’яними панелями червоно-коричневого відтінку і триногим маленьким стільчиком у кутку. Від усього цього віяло незвичним духом старовини й чогось таємничого.

Навколо крутилося безліч різноманітних лікарняних запахів, які Назар так і визначив: «лікарняні»; вони чимось нагадували ті, що запам’яталися під час нечастих візитів до поліклініки. Ще він помітив, що з проходженням чергового поверху «лікарняний запах» якось невловимо змінюється. Напевно, тому, вирішив Назар, що в різних відділеннях різні хвороби, і здивувався цьому здогаду — виходило, що хвороби можуть пахнути. Ну, звісно, річ ще й у ліках…

Укол почав діяти по дорозі до лікарні — під час п’ятнадцятихвилинної подорожі в машині швидкої допомоги, котра викликала в Назара чималий інтерес, — і зараз він почувався значно краще. Бачити такі машини зсередини раніше йому доводилося тільки у фільмах; у житті це виявилося не так яскраво, проте значно цікавіше. Він навіть на цілих кілька хвилин відволікся від думок, що його везуть до лікарні і збираються там залишити.

Узагалі-то йому вже стало настільки краще, що він подумав, — а якщо він і справді занедужав на якусь коротку хворобу? — Назарові дуже закортіло сказати про це Валерії і лікарці, але він стримався. Було зовсім несхоже, що його тепер ось так просто візьмуть і відпустять.

Він нарахував уже три цілком пройдені поверхи і дивився, як виповзав низ четвертого.

— На жаль, головний ізолятор дитячого відділення зараз переповнений, — продовжувала лікарка, звертаючись до Валерії. — Можливо, завтра ми переведемо вашого хлопчика туди, якщо звільниться місце. А сьогодні він побуде в старому ізоляторі.

Валерія запитально поглянула на лікарку.

— Ним зараз майже не користуються, хіба що в окремих випадках, як ваш, наприклад, але йому там буде добре, — пояснила лікарка. — Наша лікарня стара і її, так би мовити, вирішили частково переобладнати — пристосувати до теперішніх потреб деякі приміщення. Зокрема і старий ізолятор. От тільки ніяк не дочекаємося на кошти…

Валерія кивнула, мовляв, у наш час це не дивно. Колись вона й сама лежала в дитячому відділенні цієї лікарні. Правда, до ізолятора не потрапила — її тоді відразу перевели до спеціальної палати з боксами, куди на перші кілька днів клали всіх новеньких. Опинившись тут знову, вона якось внутрішньо відчула, що за всі ці роки традиції тут зовсім не змінилися. Можливо, воно й на краще, — вирішила вона про себе і ласкаво погладила Назара по голові. Він кисло посміхнувся у відповідь.

Йому так сильно хотілося додому, що він готовий був заплакати. Все навколо здавалося таким чужим, непривітним і навіть вороже таємничим. І він, напевно, заплакав би, якби не присутність цієї незнайомої повної лікарки з чорною баштою волосся на голові. Та й сама лікарка виглядала дуже суворою, хоча не звернулася особисто до нього ще жодного разу.

— Там чисто, через день приходить прибиральниця, і взагалі… — лікарка всміхнулася. — Втім, ви зараз самі все побачите. Хіба що, — вона трохи схилилася до Назара, — буде трошки нудно самому. І немає телевізора. Але це ж ненадовго, — м’яко вимовила вона і раптом перестала здаватися Назарові такою вже суворою. Він трошки повеселішав і кивнув, погоджуючись.

Ліфт нарешті зупинився. На шостому, передостанньому поверсі. Дідок-ліфтер з відсутнім виразом обличчя розсунув дверцята, штовхнув загорожу на майданчик, випускаючи своїх пасажирів на волю.

— От сюди, — лікар повела їх за собою.

Виявилося, що йти зовсім недалеко. Великі, пофарбовані білою олійною фарбою двері були в кутку просторого майданчика на сходах усього за п’ять-шість кроків від виходу з ліфта. Коли той заскрипів, рушивши, Назар повернувся і побачив, як за кабіною на сталевих тросах випливав, наче безкінечно довга пуповина, вузол товстих дротів. Дідок уже сидів на своєму ослінчику, склавши руки на колінах і байдуже втупивши погляд кудись у стінку.

Двері ізолятора були поруч із входом до дитячого відділення; ті двері були подвійними, наполовину скляними, розмальованими вмілим художником, який зобразив відомих мультиплікаційних героїв — картинки були дуже яскравими, життєрадісними і, здавалося, це не просто двері до лікарняного відділення, а брама до маленької дитячої країни. Крізь скло між барвистими малюнками Назар устиг помітити кількох дітей різного віку.

— Усе, прийшли, — сказала лікарка, відкриваючи великим ключем важкі тьмяні двері ізолятора.

Перше, що вразило Назара, це стеля — вона була надзвичайно високою. Майже вдвічі вищою, ніж у них удома. Тому і так доволі велике приміщення ізолятора виглядало просто величезним. І порожнім — бо в ньому нікого не було.

У палаті, якою, власне, і був ізолятор, стояло вісім ліжок — по чотири з кожного боку, — утворюючи широкий прохід до дуже великого вікна (тут Назарові все здавалося незвично великим). Кожне ліжко від сусіднього відділяла перегородка приблизно два метри заввишки; нижня половина перегородок була із блідо-голубого пластику, верхня — з товстого скла. Уздовж проходу з височенної стелі звисали чотири простих круглих плафони. В кутку, навпроти вхідних дверей, розташовувався туалет, звідти доносився дзюркіт води в унітазі. Пахнуло вогкістю, хлоркою і нежилим приміщенням.

Ізолятор справив на Назара гнітюче враження.

— Ну, — сказала йому лікарка, — вибирай місце, котре тобі найбільше подобається. Тут усе у твоєму повному розпорядженні.

Назар повільно пройшов до

1 ... 14 15 16 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бабай», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бабай"