Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Грішниці. Сфінкс 📚 - Українською

Читати книгу - "Грішниці. Сфінкс"

285
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Грішниці. Сфінкс" автора Мігель де Карріон. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 104
Перейти на сторінку:

— Чому?

— Тому, що ти начебто одружився з нею, а вона, багата, дозволяє, щоб ти жив у нужді…

— О, так уже і в нужді…— червоніючи, відказав нещасний себелюбець.

— Авжеж, у нужді,— не вгавав Пако. — Чому ти намагаєшся це приховати? Сам же просив у мене посаду на сто песо. Ну гаразд, я запевняю тебе, що нема на світі жінки, котра зробила б таке заради мене…

Рохеліо, зрештою, погодився, що друг сказав правду, і почав звинувачувати у своїх бідах небіжчицю матір.

Потім він довго мовчав, нервово покусуючи кінчики вусів, а Пако, тішачись зверхністю, велемовно повідав про свої плани. Він хотів знайти багату жінку й одружитись, але, звичайно, не зразу. Поки що цікавився одною жінкою з вищого світу і політикою, в якій теж прагнув мати успіх. Чоловік тієї жінки був доволі заповзятливий добродій, а вона сама — диво з див. Але починати було небезпечно. Пако ніяк не знаходив нагоди зробити перший крок, і це його дратувало й злило… Йому, дурневі, бач, подобається той добродій, її чоловік. Тож незручно перед ним. Сміх, та й годі.

Пако говорив про жінок так, наче всі вони були пропащі. Тепер він почувався щасливим, і ніщо його не хвилювало: обіймав дві з дванадцяти посад, які були в його протектора, і отримував триста песо на місяць; ще сто песо давали йому таємні справи. Звичайно, це не заважало йому думати про майбутнє. Нині він потрібний, і ніхто не сміє вказати йому на відстань, яка лежить між ним, простим смертним, і сенатором республіки. Та одного чудового дня його можуть витурити на вулицю без копійки в кишені. А цього він боявся. Сказав, що хоче здобути собі незалежність і неодмінно її здобуде. Жінка, до якої він тепер залицяється, допоможе йому в цьому…

— Ну, а щодо тебе, то тобі цілком підходить Авіадора. Ця тілиста самка любить гульнути… Але такій жінці ніколи не можна поступатись. Отож маєш показати їй, що ти мужчина, а не слинько, і час від часу лупцювати, щоб по-справжньому любила тебе. Якщо вона відчує твою слабкість, ти ніколи не вирвешся від неї так просто… Хочу тобі сказати, що її любов тобі нічого не коштуватиме, — адже друзі дають їй багато грошей. Більше того, вона може навіть визволити тебе з нужди…

Пако цинічно зареготав, побачивши безглуздий вираз на обличчі Рохеліо, і поплескав його по плечу.

— Треба, щоб вона розворушила тебе, телепня! — додав з глузливим співчуттям.

Побачивши, що вони під'їжджають до парку, гукнув кучерові:

— Причалюй до тротуару!

— Куди, сеньйоре? — не зупиняючись, простодушно спитав той.

— До кафе «Інглатерра», дурню! Розумієш тепер? Під важкими колонадами навпроти парку Сентраль юрби гультяїв розвіювали нудьгу, прогулюючись маленьким майданчиком біля вулиці Сан-Рафаель. Переважали світлі, доброго крою, костюми, солом'яні сомбреро та апатичні пози. Траплялись і іноземці — вони не зливалися з юрбою, ходили окремо або, сидячи на високих лавочках навколо колон, виставляли перед усіма свої черевики. У цей час вулиця оживала, являючи собою звичайний круговорот виголених облич, глузливих посмішок і веселих балачок, що їх мешканці Гавани чують і бачать протягом цілого дня. Вийшовши з карети, Пако й Рохеліо спершу чемно привітали завсідників, потім зверхньо кивнули тим, хто не часто бавив вечори в «Інглатеррі». Перетнули майже порожню залу кафе, темну, наче приспану тьмяним блиском вітрин, дзеркал і стільців з червоного дерева, й попрямували до бару.

— Два high balls.[2] — мовив Пако, кинувши на стойку монету в двадцять песо.

В цей час до бару зайшов смаглявий сухий чоловічок з мавпячим обличчям, у сірій шоферській уніформі й великому кашкеті.

— Гей, Венено! — гукнув Пако, побачивши його. — Що питимеш?

Той наче не чув запрошення. Відсапуючись після швидкої ходи, пояснив:

— Я тебе побачив з парку і прибіг дізнатись, чи не потрібна вам машина… Терпіти не можу, коли тебе возить негр Каюко. Його машині до моєї, як до неба.

— Ти маєш рацію. Твоя набагато краща. Випий чого-небудь.

Задоволений Венено попросив ялівцевої настойки.

— То я зараз приведу машину. Добре?

— Давай.

Венено перехилив чарку і, не запивши водою, зразу побіг, перестрибуючи через кошики з квітами, що стояли на дорозі. Навіть не обернувся на лайку, яку посилала йому вслід квітникарка. Рохеліо й Пако реготали з його кумедної метушні та гніву жінки.

— От шахрай! — захоплено вигукнув Пако.

Вони ще смакували свій high balls, як у дверях кафе знов появився Венено — він пригнав великий червоний автомобіль з обшитими сірою матерією сидіннями. Під'їхав із шиком — засигналив і хвацько загальмував, щоб усі подивились на нього. Друзі похвалили його за моторність і сіли в машину, блаженно потонувши в подушках.

— Куди їдемо?

— Як завжди, через Прадо та Малекон. Їдь якою хочеш дорогою… Опісля ми тобі скажемо.

— All right.[3]

Вони закурили. Вечір був чудовий: ясне небо, приємне прохолодне повітря і місто, наче омите дощем. Венено швидко помчав, не звертаючи уваги на сердитого поліцая, що їхав посеред майдану на сумирному чорному коні, з гідністю тримаючи голову в гостроверхій касці.

Для Венено, як і для багатьох кубинців його верстви, життя скидалося на веселий сад, у якому можна робити що завгодно. Часом він розважався тим, що, скеровуючи машину на пішоходів, дивився, як вони злякано тікають, а потім глузливо дорікав їм верескливим голосом: «Гей ви, чи вам повилазило?» А особам ніжної статі лагідно радив: «Не гнівіть бога, сеньйоро, придбайте собі окуляри!» Отак він з вітерцем катав веселих клієнтів і розважав їх кумедними пригодами. Щоправда, того вечора він забавлявся менше, бо недавно сплатив штраф за порушення вуличного руху, але позирав на горопашних

1 ... 14 15 16 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грішниці. Сфінкс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грішниці. Сфінкс"